— Я не зовсім зрозуміла, як ви могли перервати їхню розмову, — ви ж були всі разом?
— Ні-ні, ми не були разом! Ба! Невже, міс Дешвуд, ви гадаєте, що люди голубитимуться, коли вони не одні? І не совісно вам? Так-таки ви і не знаєте, як воно буває! — Тут вона удавано хихикнула. — Певна річ, вони закрилися удвох у вітальні, а все, про що я дізналася, я підслухала під дверима.
— Як?! — вигукнула Елінор. — Ви повторили мені те, про що дізналися, підслуховуючи під дверима? Мені шкода, що я не знала цього раніше, а то б, звісно, я не дозволила, щоб ви переказали мені подробиці розмови, яку взагалі не повинні були чути. Як ви можете так легковажити довір’ям вашої сестри?
— Ба! А що в цьому такого? Адже я просто стояла біля дверей і чула те, що можна було почути. Ніби Люсі того ж не зробила б, коли б я сиділа у вітальні з кавалером! Років зо два тому, коли ми з Мартою Шарп розмовляла потайки де-небудь у куточку, вона то в комірці ховалася, то за ширмою, лише б дізнатися — про що ми говоримо.
Елінор спробувала змінити тему, але міс Стіл не забарилася повернутися до того, що переповнювало її.
— Едвард каже, що скоро поїде до Оксфорда, а поки що він оселився в будинку на Пелл-Мелл. Ох і злюка ж його матуся, еге ж? Та і ваш братик з невісточкою теж не надто добросерді. Але вам про них я нічого поганого казати не буду. Ніде правди діти — вони нас відправили у власному екіпажі, чого я від них і не чекала. Я страх як боялася, що ваша невістка зажадає назад робочі капшучки, які подарувала нам ледь не напередодні. Але про них і не згадали, а я свого приховала, щоб він нікому в око не впав. Едвард каже, що має в Оксфорді справи і мусить поїхати туди на якийсь час, а потім, як тільки натрапить на єпископа, відразу ж буде висвячений в сан. Хотіла б я знати, в якій парафії йому знайдеться місце молодшого священика? Боже милостивий, — вела вона далі, захихикавши, — б’юся об заклад, я знаю, що скажуть мої кузини, коли дізнаються. Вони скажуть, щоб я скоріше написала лікарю, аби той поклопотався про парафію для Едварда. Від них іншого і чекати не доводиться, тільки я на таке нізащо у світі не наважуся «Фе! — відповім я їм навпростець, — як вам таке на думку могло спасти? Чому це я, ні сіло ні впало, стану писати лікарю?!»
— Що ж, — зауважила Елінор, — завжди корисно приготуватися до найгіршого. Ви принаймні будете мати готову відповідь.
Міс Стіл мала намір продовжувати, але, побачивши, що до них наближаються її супутники, вигукнула:
— Ой, а ось і Річардсони. Я б вам багато ще чого розповіла, але вони на мене чекають. Дуже шляхетні люди, можете мені повірити. Він гроші так і гребе, і вони свій виїзд тримають. Я не маю часу сама поговорити з місіс Дженнінгс, так ви вже перекажіть їй, будьте ласкаві, як я рада, що вона на нас не сердиться, і леді Мідлтон теж. І якщо вам з вашою сестричкою знадобиться куди виїхати, а місіс Дженнінгс одна залишатися не побажає, то ми, певна річ, будемо щасливі погостювати в неї, скільки їй забажається. Леді Мідлтон, мабуть, цього сезону нас уже більше не запросить. Тож до побачення. Шкода, що міс Маріанни з вами немає. Кланяйтеся їй від мене. Ба! На вас муслін у цяточку — оце так! І як ви не боїтеся зачепитися об гілку і порвати його?