Фелікс похнюпився й посмутнів, сам не знаючи чому. Він неуважно взяв коробку й промурмотів:
— Мене звуть не Моншер, а Фелікс, і не «ви», а «ти».
У Кристліб також було не дуже весело на серці, та де там: у неї сльози наверталися на очі, хоч із коробки, яку вона отримала від Адельгунди, так пахло, що й не сказати, як пахне від усяких смачних ласощів.
До дверей підбіг і загавкав, за своїм звичаєм, Султан, Феліксів вірний приятель і улюбленець. Побачивши його, Герман перелякався, кинувся назад до кімнати й заплакав.
— Та він тебе не зачепить, не реви так! — сказав Фелікс. — Ти ж бачив уже найстрашніших звірів, а він усього лише пес! А якби він захотів напасти на тебе, то ти ж маєш шаблю!
Феліксові слова не допомогли, Герман кричав далі, аж поки візник узяв його на руки й поніс до карети. Адельгунда, чи з жалю за братом, чи хтозна-чого, раптом теж заплакала, і це так схвилювало бідолашну Кристліб, що вона й собі захлипала. Під цей крик і плач трьох дітей граф Ципріанус поїхав із Бракельгайма. Так скінчилося гостювання там вельможних родичів.
НОВІ ІГРАШКИ
Тільки-но карета з графом Ципріанусом та його родиною зникла за пагорбом, як пан Тадеус швидко скинув зелений сурдут і червоний жилет, а потім так само швидко надяг широку сукняну куртку, двічі або тричі провів по чубові великим гребінцем, відітхнув з полегкістю, потягся й вигукнув:
— Дякувати Богу!
Діти теж прудко поскидали святкове вбрання, і їм відразу стало легко й весело на серці.
— До лісу! До лісу! — загукав Фелікс і спробував підстрибнути високо-високо, як лише він умів.
— А може, спершу глянете, що вам Герман і Адельгунда привезли? — сказала мати.
Кристліб, поки роздягалася, вже позирала цікавими очима на коробки, тому радо погодилася з матір'ю — мовляв, устигнуть іще побігти до лісу. Та Фелікса було важко переконати.
— Що той пришелепуватий хлопець у шароварах зі своєю обвішаною бантами сестрою могли нам путнього привезти? — сказав він. — У науках то він швидкий на язик, уміє побалакати й про левів та ведмедів, і про те, як на слонів полюють, а як побачив мого Султана, то перелякався і з криком та плачем заліз під стіл, дарма що має шаблю при боці. Гарний мені мисливець!
— Ох, любий Фелікс, аби хоч одним оком глянути, що в тих коробках! — благально мовила Кристліб.
А що Фелікс завжди любив догодити сестрі, то й тепер відклав прогулянку до лісу й терпляче сів із Кристліб до столу, на якому лежали коробки. Мати їх відкрила і… О мої любі читачі! Ви вже, напевне, самі не раз тішились, коли після веселого ярмарку, а надто на святвечір отримували від батьків або від друзів різні подарунки, щедрі й гарні. Згадайте, як ви радісно скрикували, коли бачили навколо себе блискучих олив'яних солдатиків, катеринників, вичепурених ляльок, маленьке начиння, книжки з барвистими малюнками і багато всього іншого! Так само, як ви тоді, раділи тепер Фелікс і Кристліб, бо з коробок з'являлися все нові й нові розкішні подарунки, такі гарні, що кращих і не придумаєш, та ще й усякі ласощі. Діти раз по раз сплескували руками й вигукували:
— Ох, які ж гарні!
Лише пакунок льодяників Фелікс зневажливо відсунув убік, а коли Кристліб попросила його бодай не викидати їх за вікно, як він уже хотів був зробити, хлопець послухався її, але відкрив пакунок і кинув один льодяник Султанові, що тим часом прибіг до них, метляючи хвостом. Султан понюхав цукерок і невдоволено відвернувся.
— От бачиш, Кристліб! — переможно сказав Фелікс. — Бачиш, навіть Султан не хоче їсти цієї погані.
Особливо Феліксові припав до вподоби ставний мисливець, який, коли його смикнути за ниточку, що звисала ззаду з-під куртки, прикладав до плеча рушницю і стріляв у ціль, виставлену за три п'яді від нього. Полюбив він також чоловічка, що вмів ввічливо розкланюватись і бренькати на арфі, коли його накрутити. Та найбільше йому сподобалися рушниця і мисливський ніж, зроблені з дерева й посріблені, а також пишний гусарський кашкет і патронташ. Кристліб дуже тішилася гарно вбраною лялькою і кухонним начинням. Діти забули про ліс і поле й до самого вечора гралися своїми новими іграшками. Потім лягли спати.
ЩО СТАЛОСЯ З НОВИМИ ІГРАШКАМИ В ЛІСІ
Другого дня діти знову взялися до того, на чому скінчили ввечері, тобто принесли коробки, повитягали з них іграшки й почали гратися ними. Так само, як і вчора, у вікно привітно заглядало ясне сонце, ранковий вітерець вітав берез, і вони тихо шелестіли, а серед їхнього віття радісно співали своїх прекрасних веселих пісень чижі, зяблики й соловейки. І тоді Феліксові стало сумно зі своїми мисливцем, чоловічком, рушницею та патронташем, у нього аж серце защеміло.