— Гадаю, що так. Головне, щоб хтось допоміг затягнути його до шлюзу.
— Ріплі, ти там?
— Так, Далласе.
— Ми підіймаємось.
Даллас глянув на Ламберт.
— Готова?
Ламберт кивнула. Даллас клацнув перемикачем. Платформа смикнулась, а потім плавно поїхала вгору і зупинилась точнісінько навпроти шлюзу. Даллас злегка нахилився і натиснув на кнопку вимикача. Зовнішні двері від’їхали вбік, і астронавти зайшли до шлюзу.
— Увімкнути герметизацію? — запитала Ламберт.
— Не треба. Ми можемо зекономити цілий шлюз повітря. За хвилину ми будемо всередині й зможемо вилізти з цих клятих скафандрів.
Вони зачинили зовнішні двері й завмерли в очікуванні, поки відчинять внутрішні двері.
— Що трапилося з Кейном? — знову запитала Ріплі. Даллас був надто втомлений, щоб помітити в її голосі щось інше, аніж просте хвилювання. Він підняв Кейна трішки вище на плечах, вже не переймаючись тією істотою. На їх зворотному шляху вона не зрушила з місця ні на сантиметр, і Даллас не думав, що вона буде рухатися зараз.
— Якийсь організм, — сказав Даллас. Його голос приглушав шолом. — Ми не знаємо, як це трапилося і звідки воно з’явилося. Ця істота прилипла до Кейна. Жодного разу такого не бачив. Зараз воно не рухається і не змінювало положення на нашому зворотному шляху. Треба відправити його до лазарету.
— Мені потрібне точне визначення, — тихо промовила Ріплі.
— До дідька твої точні визначення! — Даллас намагався говорити розсудливо, але через несамовиту лють не міг підібрати слів. — Ріплі, ми не знали, що трапилося. Кейн спустився в якусь шахту. Ми не знали, що з ним щось трапилося, доки не підняли його. Я достатньо точно висловився?
На іншому боці слухавки настала тиша.
— Просто відкрий двері.
— Хвилинку, — Ріплі обережно підбирала слова. — Якщо ми впустимо його, то весь корабель буде заражений.
— Чорт забирай, це не мікроб! Воно більше, аніж моя рука і здається доволі міцним.
— Ти знаєш, що є карантинна процедура, — рішуче промовила Ріплі, хоча насправді думала зовсім інше. — Двадцять чотири години на дезінфекцію. Кисню у ваших скафандрів більш аніж достатньо, а якщо потрібно, можемо забезпечити вас додатковими балонами. За добу ми не зможемо точно визначити, чи та істота є небезпечною, але то не моя проблема. Я повинна слідувати правилам. Ти їх чудово знаєш, як і я.
— Я також знаю про винятки. І я, на відміну від тебе, тримаю те, у що перетворився мій добрий товариш. За добу він може померти, якщо ще не помер. Відчиняй двері!
— Послухай, — умовляла Ріплі. — Якщо я порушу карантин, то ми всі помремо.
— Відкрий клятий люк! — заволала Ламберт. — До біса ті правила Компанії! Треба доправити його до лазарету, де автолікар подбає про нього.
— Не можу! Якби ти був на моєму місці й виконував такі ж обов’язки, як і я, ти б зрозумів.
— Ріплі, — повільно промовив Даллас. — Ти чуєш мене?
— Чую тебе добре. — напружено сказала Ріплі. — Але моя відповідь: «Ні». Занесете його за добу, після дезінфекції.
Однак хтось на кораблі прийняв інше рішення. Це був Еш. Він перемикнув аварійний пересилювач. Загорілась червона лампочка. Це супроводжувалося голосним, виразним звуком сирени.
Даллас і Ламберт витріщилися на внутрішні двері, які повільно відсовувалися.
Панель управління перед Ріплі замиготіла. Ріплі не могла повірити своїм очам: на ній з’явилася фраза: «ВНУТРІШНІ ДВЕРІ ВІДЧИНЕНО, ЗОВНІШНІ ДВЕРІ ЗАЧИНЕНО».
Ріплі витріщилася на напис. Її прилади підтвердили цю неймовірну фразу.
Щойно внутрішні двері було відчинено і прохід було звільнено, Даллас і Ламберт вилізли до коридору, тягнучи за собою свою важку ношу. У цей час прийшли Паркер і Бретт.
Еш підійшов до них, щоб допомогти нести Кейна, але Даллас відігнав його.
— Відійди.
Даллас і Ламберт поклали тіло Кейна і зняли шоломи.
Тримаючись на поважній дистанції, Еш обійшов навколо скоцюрбленого тіла старпома і побачив істоту в нього на голові.
— О Господи… — пробурмотів він.
— Воно живе? — Паркер оглянув невідому істоту. Її незвичне симетричне тіло вразило його, хоча він і відчував відразу.
— Не знаю, але краще не торкайся, — промовила Ламберт, знімаючи чоботи.
— Не турбуйся, — Паркер нахилився вперед, намагаючись роздивитись істоту в тому місці, де вона злилася з обличчям Кейна. — Що воно робить із ним?
— Не знаю. Давай віднесемо його до лазарету, там і дізнаємось.
— Добре, — одразу ж погодився Бретт. — З вами все добре?