Із цими словами він повернувся до своїх дорогоцінних приладів.
Ріплі кивнула:
— Справедливо.
Обернувшись, вона пішла до коридору. Ріплі все ще почувалася незадоволеною, але не розуміла чому. Відповіді Еша були досить раціональними, з ними складно сперечатися. Але її хвилювало інше.
Те, що Еш самовільно пустив на корабель експедицію, було чимось більшим, ніж тільки формальним порушенням правил. Це суперечило усьому єству його особистості та яскраво вираженому професіоналізму в інших питаннях. Ріплі мало знала його, але до цього випадку всі вважали, що дороговказом для нього є лише офіційний науковий посібник.
Еш стверджував, що він зробив це заради спасіння життя людини. Вона дотримувалася офіційної позиції. Чи була вона неправа? Чи був би Кейн із нею згоден?
Вона пішла до капітанського відділення хвилюючись. У голові оберталися роздроблені уривки думок про збіги обставин, які мучили її, а зібрати докупи вона їх не могла…
Тепер на «Ностромо» не було що робити, окрім як чекати; чекати, доки Паркер і Бретт закінчать свою роботу, а також чекати змін у стані Кейна.
У капітанському відсіку Ламберт гралася із Джонсом мотузочкою. Моток спеціально тримали на «Ностромо» для кота. Сам Джонс, схоже, вважав, що ця гра в мотузочку більше потрібна людям, а він добросовісно брав не себе відповідальність розважати їх. Здавалося, вони отримували величезне задоволення, коли він шарпав і ганявся за білим шнурком, а вони смикали ним своїми великими незграбними лапами.
Ламберт називала цю гру «кошача корзинка», а Джонс — «людська корзинка». Він щосили намагався розвеселити штурмана, адже члени екіпажу часто бували такими серйозними! Для кота це було складно, але Джонс докладав усіх зусиль. Він продовжував розважати людей, думаючи про їжу та жирних, теплих мишей.
— Як там справи? — Бретт визирнув з-під виступу і подивився на Паркера. Той налаштував панель управління і витер піт із чола.
— Майже закінчив. Ще півградуса, і все. Може, навіть Ріплі буде задоволена.
Технік скорчив гримасу і присвиснув.
— Ріплі ніколи не буває задоволена. Хіба ти не знав?
З-під запобіжної сітки, де працював Бретт, пролунали якісь різкі звуки. Паркер подивився на німий динамік телефона внутрішнього зв’язку і пробурчав:
— Якщо і після цього ми не отримаємо повну частку, я буду скаржитися. Ми заслужили подвійну платню, в тому числі доплату за небезпечні умови праці. Тепер Компанії краще попіклуватися про нас, інакше ми поскаржимося в Гільдію.
— Гаразд, — відрізав Бретт і простягнув руку з труби, де знаходилася сітка. — Герметик номер три повинен допомогти.
Паркер підійшов до пластикового футляру, який хоч і був брудний, зате з акуратною наклейкою, витягнув звідти малюсіньку сіру квадратну коробку, розмальовану в зелений та червоний колір, і знову чомусь витріщився на тихий телефон внутрішнього зв’язку…
У капітанському відсіку тим часом лунали примітивні звуки. Запис був затертий через багаторічне користування, але Даллас лежав та насолоджувався музикою, наче він зараз був присутній в студії, де багато років записувалися ці композиції. Він тихенько притупував однією ногою, несвідомо додаючи контрастності мелодії.
Телефон внутрішнього зв’язку посигналив три рази, доки капітан звернув на нього увагу. Він сумно зітхнув, простяг руку й вимкнув музику, а потім натиснув кнопку прийому на телефоні.
— Даллас слухає.
— Це Еш. Прийди подивитись на Кейна. З ним щось трапилося.
Даллас звісив ноги з кушетки і швидко сів. На щастя, у Еша був спокійний голос. Але він був схвильований, а це недобре.
— Щось серйозне?
— Щось цікаве.
— Зараз буду.
Даллас піднявся, повністю вимкнув програвач, неохоче спостерігаючи, як гасне зелена лампочка збоку. Еш сказав «щось цікаве», а це могло значити багато чого, і зовсім не обов’язково щось гарне. Він заспокоїв себе думкою про те, що якби Кейн уже помер, то Еш сказав би щось інше. А це значило, що старпом живий… Але в «цікавому» стані.
Як виявилося, Еш зателефонував не через Кейна. Даллас зустрів наукового співробітника в коридорі біля лазарету. Коли підійшов капітан, він притиснувся до скла, заглядаючи всередину.
— Що відбувається? — Ріплі несподівано з’явилася в іншому кінці коридору. Вона швидко переводила погляд з Еша на Далласа. — Я все чула.
— Підслуховуєш? — примружився Даллас.
Ріплі скривилася.
— А що ще робити на кораблі? Чи ти заперечуєш?
— Ні, просто цікаво, — він подивився крізь товсте скло лазарету, а потім звернувся до Еша, бо так нічого і не побачив.