— Передличинка чи якось так. Я не можу навіть уявити, як воно розвивається.
— Еге. Ну, не забувайте, — продовжив Даллас, — де воно жило у своєму першому втіленні. Ми знаємо, що воно досить витривале і легко пристосовується до будь-яких умов. Чорт забирай, я не здивуюся, якщо воно відкладе яйця і в камерах згоряння.
— Якщо це правда, то нам туди не дістатися, — зауважив Паркер.
— Тоді будемо сподіватися, що воно в доступному місці.
— Треба його знайти, — із загальним занепокоєнням підключилася Ріплі.
— А давайте зануримось у гіперсон? — запропонував Бретт. — Закачаємо повітря назад до контейнерів, щоб воно задихнулося.
— По-перше, ми не знаємо, як довго воно може прожити без повітря, — гаряче запротестувала Ріплі. — Можливо, повітря йому взагалі не потрібне. Ми бачили, хоч я й не певна, що встигла побачити, хіба що зуби рота, але не ніздрі.
— Нічого не може існувати без атмосфери, — не здавався Бретт, хоч і не так упевнено. Ріплі зміряла його поглядом.
— Поб’ємося об заклад? На власне життя?
Бретт нічого не відповів.
— Окрім того, цілком ймовірно, що йому відносно недовго доведеться обходитися без повітря. Можливо, воно отримує необхідні гази… з їжі. Ми будемо сидіти… вірніше, спати мертвим сном у морозильних камерах. Згадайте, як та тварюка на першій стадії розплавила шолом Кейна! Де гарантія, що на цій стадії вона не зробить те саме з нашими морозильними камерами? — Ріплі войовничо захитала головою: — Я не засну, доки ми не знайдемо ту істоту і не вб’ємо її.
— Але ми не можемо це зробити, — Ламберт у відчаї тупнула ногою. — Думаю, всередині воно не відрізняється від першої стадії. Якщо так, то під дією лазерного ножа істота може розлити або розбризкати кислоту по усьому кораблю. Воно зараз помітно більше за ту «руку». Якщо це трапиться, то кислота роз’їсть більшу дірку, аніж ми зможемо залатати. Мабуть, не варто пояснювати, наскільки важлива цілісність корпусу на надсвітловій швидкості, не кажучи вже про вразливі схеми в зовнішній оболонці.
— От сучий потрох, — пробубнів Бретт. — Якщо ми не можемо його вбити, то навіщо шукаємо? Що будемо робити із ним, коли знайдемо?
— Треба якось напасти на його слід, зловити та викинути за борт, — запропонувала Ріплі й подивилась на Далласа, чекаючи на його згоду.
Він на хвильку задумався і сказав:
— Не бачу іншого способу його позбутися, треба спробувати.
— Ще трохи балаканини замість пошуків, і буде неважливо, що ми вирішимо. Це не допомагає вирішити проблему, — нагадав Еш. — Наші запаси розраховані на досить нетривалий період неспання. Наполегливо рекомендую негайно активізувати і краще організувати наші пошуки.
— Дійсно, — одразу ж погодилася Ріплі. — Спочатку треба знайти його.
— Ні, — якось кумедно промовив Даллас. Усі перевели погляд на нього. — Спочатку треба зробити дещо інше.
Капітан подивився в інший кінець коридору, де у дверях кают-компанії досі виднілося тіло Кейна.
Астронавтам вдалося нашвидкуруч зробити грубий саван із різних матеріалів, що були на борту. Оскільки ниток не було, Паркер заварив його лазером. Саван був виготовлений досить незграбно і непрофесійно. Усі думали над його символічністю, доки йшли геть від головного шлюзу, але заспокоювали себе тим, що зробили все, що змогли.
Тіло можна було заморозити й гідно поховати на Землі, але розчленоване тіло Кейна було б добре видно крізь прозорий корпус морозильної камери. Не давала спокою думка про те, що тіло старпома в камері могло привабити ще не спійману потвору. Тому було визнано за краще швидко позбутись від нього тут і зараз, не залишаючи слідів, і якнайшвидше забути про клопіт його зберігання.
У капітанському відсіку вони сіли за свої робочі місця. Пригнічений настрій робив повітря густим, ніби вазелін. Даллас перевірив індикатори і похмуро сказав:
— Внутрішні двері загерметизовано.
Ріплі кивнула на підтвердження.
— Шлюз досі під тиском?
Ріплі знову кивнула. Даллас завагався, переводячи погляди з одного смутного обличчя на інше. Ніхто не дивився у відповідь.
— Хтось бажає щось сказати?
А що тут скажеш? Кейн мертвий. Він був живий, а тепер його немає. У жодного з астронавтів не знайшлося слів, лише Ламберт промовила:
— Треба закінчувати.
Даллас подумав, що це не дуже вдале надгробне слово, але йому на думку нічого не спало, окрім того, що вони втрачають час. Він подав знак Ріплі, що дивилася на нього.
Ріплі клацнула перемикачем. Зовнішні двері шлюзу відчинилися, і залишки повітря витягнули Кейна в порожнечу.