Це був доволі швидкий похорон (Даллас не міг навіть подумки назвати це «позбавленням») і акуратніший, аніж його смерть. У вухах Далласа досі дзвенів його останній лютий крик.
Усі знову зібралися в кают-компанії. Тут було простіше обговорювати справи, де всі могли добре бачити одне одного. Також під цим приводом Даллас зібрав усіх, щоб йому допомогли прибрати жахливі залишки.
— Я перевірила наші запаси, — промовила Ріплі. — Ми зможемо протриматися на симулянтах близько тижня, можливо, на кілька днів довше, але не більше.
— А що потім? — запитав Бретт і почухав підборіддя.
— Потім запаси їжі та кисню закінчаться. Без їжі ми скількись ще протягнемо, а без кисню — ні, і тоді вже не буде сенсу сперечатися про те, проживемо ми без непереробленої штучної їжі, чи ні.
Ламберт скривилася від думки про невтішний прогноз.
— Дякую. Я краще спочатку помру.
— Гаразд, — Даллас намагався говорити впевнено. — Це те, що нам наразі відомо. У нас є тиждень на плідну працю. Часу на пошуки невеликого прибульця вдосталь.
Бретт подивився на підлогу.
— Усе ж вважаю, слід викачати повітря, можливо, він помре. Як на мене, це найбезпечніший спосіб, і нам не доведеться стикатися з ним віч-на-віч. Хтозна, яку паскудну штуку втне ця тварюка.
— Ми вже обговорювали це. Забув? — нагадала Ріплі.
— Так, але тоді йшлося про те, що ми проведемо весь час без повітря в морозильних камерах. Натомість зараз я пропоную одягти скафандри, а потім викачати повітря. Воно на нас не нападе, якщо ми не будемо спати.
— Шикарно, — саркастично прокоментувала Ламберт.
— Що не так?
— Повітря в скафандрах вистачить на сорок вісім годин. На Землю ми прилетимо за десять місяців, — пояснив Еш. — Якщо ця істота зможе прожити сорок дев’ять годин без повітря, то все буде марно. До того ж ми витратимо дводенні запаси повітря в скафандрах.
— І не лише тому, — додала Ламберт. — Ну ж бо, Паркере, придумайте щось нове зі своїм помічником.
Але для інженерів це було не так просто.
— Можливо, у нас вийде провести якісь спеціальні комунікації між контейнерами з повітрям та балонами скафандрів. Ми з Бреттом досить непогані інженери-практики. Доведеться повозюкатися, з’єднуючи клапани, але я впевнений, що в нас вийде. Тепер у нас буде стимул.
— Ви не змінюєтесь, — Ріплі не приховувала сарказму.
— Це непрактично, — люб’язно сказав Еш інженерам. — Пам’ятаєте, ми обговорювали таку ймовірність, що прибулець може жити без повітря. Проблема набагато складніша. Ми не зможемо зловити цю істоту, якщо прив’яжемось до основних контейнерів за допомогою шлангів. Навіть якщо ваша ідея спрацює, то ми витратимо стільки повітря в скафандрах, що в нас нічого не залишиться на момент, коли ми прокинемося від гіперсну. Морозильні камери автоматично відкриються… у вакуумі.
— Може, залишимо повідомлення чи увімкнемо трансляцію, щоб вони змогли зустріти нас зі свіжим повітрям у доці? — запропонував Паркер.
Еш засумнівався.
— Дуже ризиковано. По-перше, вони отримають наш сигнал на кілька хвилин раніше, аніж ми вже прибудемо. Рятувальникам треба зустріти нас при виході із гіперпростору, стикуватися з нами і подати повітря, не пошкоджуючи корабель… Думаю, це неможливо. Якщо їм і вдасться, то Ріплі права: не можна знову засинати в морозильних камерах, доки ми не переконаємося, що та істота мертва або під повним контролем. А ми не можемо в цьому впевнитися, якщо проведемо декілька днів у скафандрах, а потім заляжемо в камери.
Паркер чмихнув:
— Усе ж гадаю, що це гарна ідея.
— Давайте повернемося до нашої проблеми, — нетерпляче сказала Ріплі. — Як ми можемо знайти ту тварюку? Ми можемо спробувати багато способів вбити її, але треба знати, де вона. Якщо пам’ятаєте, екрани на поверхах «B» і «C» не працюють.
— Доведеться його висмоктати за борт, — Даллас здивувався, що таке жахливе, але очевидне рішення спало йому на думку, і він одразу ж зважився на його оприлюднення.
— Звучить розумно, — визнав Еш. — Але це лише на словах. Як ми це зробимо?
Даллас помітив, що всі бажають уникнути незворотного. Але іншого шляху не було.
— Так, це не просто. Є лише один спосіб не проґавити прибульця і заощадити повітря. Треба шукати його в кожному відділенні та в кожному коридорі.
— А може, ми склепаємо переносний охолоджувальний пристрій, — несміливо запропонувала Ріплі. — Будемо заморожувати кожне приміщення, кожен коридор з… — вона замовкла, побачивши як Даллас сумно хитає головою, і відвернулася. — Я не боюся, зрозумійте. Але треба діяти практично. Як вірно сказав Паркер, треба уникати прямого контакту із прибульцем.