— Припини, Ріплі, — Даллас торкнувся грудини великим пальцем. — Я сам до смерті переляканий, як і всі ми. У нас немає часу на якісь штудерні вигадки. Ми й так згаяли багато часу, чекаючи, доки машина допоможе врятувати Кейна. Тепер треба рятувати себе. Саме тим ми в першу чергу й займаємось на борту цього величезного корабля, чи не так? Коли з цим не справляється комп’ютер, це стає нашим обов’язком. І я волів би подивитися, як те страхопуддя вибухне, коли ми видуємо його через шлюз.
Звичайно, промова Далласа мало кого надихнула на подвиги, але астронавти трішки пожвавішали. Вони знову змогли дивитися одне одному у вічі, а не лише роздивлятися стіни чи підлогу. Усі почали впівголоса обговорювати це рішення.
— Чудово, — промовила Ламберт. — Ми виманимо його з укриття і видуємо через шлюз. Але як це зробити?
— Треба загнати його в пастку, — запропонувала Ріплі, перебираючи в думках різні варіанти, але припущена здатність прибульця пускати кислоту робила їх марними.
— Повинні бути якісь речовини, які воно не зможе так швидко роз’їсти, як метал, — Бретт міркував уголос, демонструючи Ріплі, що вони мислять в унісон. — Наприклад, трилоновий кабель. Якщо ми зробимо з нього сітку, то зловимо його без ушкоджень. Гадаю, ту тварюку не злякає тоненька сітка, скажімо, на відміну від міцного металевого ящика.
Паркер обвів приміщення поглядом.
— Я міг би зварити її досить швидко.
— Напевно, Паркер вважає, що ми йдемо ловити метеликів, — вишкірилася Ламберт.
— Як ми заманимо його до сітки? — тихо запитав Даллас.
— Певна річ, треба це зробити так, щоб воно не почало пускати кислоту. Тому жодних ножів, гострих щупів та пістолетів. Я можу за кілька годин виготовити партію довгих металевих трубок з батареями всередині. На складі їх вистачає, — запропонував Бретт.
— Для жердин та сітки?
— Звісно. Не буду вигадувати велосипед.
— Спочатку метелики, тепер заганяємо худобу. Чому ми слухаємо цього йолопа? — не витримала Ламберт.
Даллас обмірковував цю ідею, намагаючись уявити її та покращити. Слід було загнати прибульця, озброєного зубами та кігтями, у кут за допомогою електричних розрядів. Вони повинні бути достатньо сильними, щоб викликати подразнення, але не поранити його. Двоє осіб заманюють прибульця в сітку, потім слідкують, щоб він не вирвався, а інші тягнуть його до головного шлюзу. Якщо прибулець пропалить сітку, то на такий випадок вони підготують ще дві. Потім треба притягнути полоненого прибульця, загерметизувати шлюз, увімкнути аварійне викачування повітря і прощавай, прибульцю, лети на Арктур. Прощавай, жахіття, а себе ласкаво просимо на Землю, до безтурботності.
Даллас пригадав останнє презирливе зауваження Ламберт і промовив, ні до кого не звертаючись:
— Ми його слухаємо, бо цього разу він може виявитися правий.
«Ностромо» продовжував свій політ на Землю швидше за світло. Він не звертав уваги як на бурхливу діяльність деяких своїх пасажирів, так і на покірне очікування інших. Бретт попросив дати йому декілька годин на виготовлення сітки та електричних жердин, але вони з Паркером працювали так, наче в них було усього декілька хвилин. Паркер зловив себе на думці, що він шкодує про те, що робота занадто примітивна, інакше в нього не було б стільки часу на нервове розглядання виступів, шаф і темних коридорів довкола.
У цей час решта екіпажу могла лише зосередитися на інших речах і чекати, доки не буде виготовлено сітки. Зараз думки про те, де ховається прибулець, було доповнено супровідними щодо того, чим він зайнятий, як харчується, дихає тощо.
Лише один член екіпажу міркував над іншим і дійшов до певних припущень. Тепер у нього було два варіанти: Даллас міг обговорити ці думки з усім екіпажем або із тим, чия поведінка стала причиною цих припущень. Якби він обрав перше і виявилося, що він неправий, як він відчайдушно сподівався, то він би безповоротно підірвав бойовий дух екіпажу, не кажучи вже, врешті-решт, про загрозу судового процесу над ним.
Якщо ж він правий, то всі про це скоро дізнаються.
Еш сидів за центральною панеллю управління в лазареті, ставлячи питання медичному комп’ютеру й іноді отримуючи кілька відповідей. Він підняв голову і приязно посміхнувся до Далласа, котрий щойно увійшов, а потім повернувся до своєї роботи.
Даллас тихенько стояв осторонь, переводячи погляд із незрозумілих індикаторів на науковця. Але капітан краще розумів цифри, слова та схеми комп’ютера, ніж Еша.