— Тихо! — Даллас перехопив вогнемет і повернув за ріг у коридорі. Голосні рвані звуки не стихали і стали чіткішими. Даллас зрозумів, звідки вони лунають. — Продуктовий склад, — прошепотів він. — Воно там.
— Прислухайтесь, — нервово пробурмотіла Ламберт. — Господи, напевно, воно має бути дуже великим.
— Доволі-таки, — м’яко погодився Паркер. — Я його бачив, пам’ятаєш? А ще воно сильне. Воно несло Бретта як… — він замовк на півслові: думки про Бретта відбили бажання розмовляти.
Даллас підняв форсунку вогнемета.
— Позаду складу є шахта. Воно потрапило туди через неї, — Даллас подивився на Паркера. — Ти впевнений, що це працює?
— Я ж їх зробив!
— Це нас і непокоїть, — промовила Ріплі.
Усі пішли вперед. Рвані звуки не стихали. Коли всі підійшли до дверей складу, Даллас перевів погляд від Паркера на дверну ручку. Інженер неохоче схопився за масивний виступ, а Даллас відійшов назад на два кроки і взяв вогнемет напоготів.
— Уперед!
Паркер ривком відчинив двері й відскочив убік. Даллас натиснув на спусковий гачок незграбного вогнемета. Неймовірний струмінь помаранчевого вогню заповнив прохід. Усі відсахнулися від сильного жару. Даллас швидко подався вперед, не звертаючи уваги на жар, який не спадав і обпалював йому горло, вистрілив ще раз, потім втретє. Він опинився на підвищеній платформі, йому доводилося повертатися, щоб стріляти в різні боки. Жар розпашів настільки, що й капітанові довелося відступити, зачинивши двері.
Команда провела декілька нервових хвилин у коридорі, чекаючи, доки температура на складі дещо спаде. Незважаючи на це, жар, що виділявся від тліючого сміття, був такий сильний, що їм довелося йти дуже обережно, щоб не врізатися в розжарені ящики на стінах складу. Там був повний бардак. Вогонь Далласа довершив справу, розпочату Чужим. На стінах виднілися густі чорні патьоки, що з’явилися внаслідок потужної дії вогнемета. У тісному приміщенні стояв стійкий запах згорілих інгредієнтів штучної їжі, що змішалися з карбонізованою упаковкою.
Незважаючи на безлад, на складі дещо вціліло. Можна було побачити також явні сліди «роботи» Чужого. Неушкоджені вогнем шматки металу було розкидано на підлозі. Пакування різних ґатунків і розмірів також заціліло на підлозі й було розірване якимось дивним чином, що виробникам і не снилося. Суцільнометалеві «банки» (так їх називали за звичкою, хоча матеріал, з якого вони були зроблені, не нагадував метал), були розрізані на шматки, як фрукти. Було видно, шо до появи вогнемета Чужий тут добре постарався.
Астронавти пробиралися крізь руїни, тримаючи відстежувачі та вогнемети напоготів. Їдкий дим підіймався вгору і роз’їдав очі.
Ретельна перевірка кожної купи знищених запасів, в якій міг би ховатися Чужий, не принесла бажаних результатів.
Оскільки вся їжа на «Ностромо» мала штучне походження і однорідну структуру, то знайшовши там кістки, можна було бути впевненим, що вони належали прибульцю. Але єдиною річчю, що нагадувала кістки, були армовані стрічки деяких великих ящиків.
Ріплі та Ламберт хотіли обіпертися на розжарену стіну, але вчасно оговталися.
— Його немає, — розчаровано пробурмотіла Ріплі.
— Тоді де в біса воно? — запитала Ламберт.
— Там.
Усі повернулися до Далласа, який стояв біля торцевої стінки позаду груди розплавленої чорної пластмаси. Він вогнеметом вказував на вентиляційний отвір у стіні:
— Ось куди воно втекло.
Усі підійшли й побачили, що друзки розбитої захисної решітки, яка зазвичай закривала отвір, зараз валялися на підлозі.
Даллас зняв ліхтарик із поясу і посвітив у шахту, але побачив лише гладкі металеві стіни, які завертали вдалині. Капітан промовив схвильованим, але несподівано бадьорим голосом:
— Можемо зробити перерву.
— Ти про що? — запитала Ламберт.
Він обвів усіх поглядом.
— Ви що, не розумієте? Тепер усе йде на нашу користь. Ця вентиляційна шахта виходить до головного тамбур-шлюзу. Там є лише одна велика дірка, в яку може вислизнути ця істота, але ми можемо її перекрити. Потім ми заженемо її вогнеметами до шлюзу і видуємо до космосу.
— Ага, — промовила Ламберт. Було зрозуміло, що вона не поділяє ентузіазму капітана з приводу такого плану. — Нічого особливого, просто треба пролізти крізь шахту за ним, не заблукати в цьому лабіринті й зустрітися віч-на-віч, а потім молитися, щоб воно злякалося вогню.