— Еш правий, — погодилася Ріплі. — Треба спробувати ще. Ми знаємо, що Чужий у вентиляційних шахтах. Давайте перевіримо їх на кожному поверсі. Але тепер ми будемо заварювати лазером усі перемички та отвори, доки не заженемо його в глухий кут.
— Я згоден, — Паркер подивився на Ламберт. Вона нічого не сказала і потупилась.
— Що в нас зі зброєю? — запитала Ріплі.
Інженер на хвильку відволікся, щоб перевірити рівень рідини та лінії подачі вогнеметів.
— Подача та форсунки поки що в нормі. Тому можна зробити висновок, що вони працюють, — він вказав на вогнемет Далласа на столі. — Тільки в цьому пального залишилось порівняно небагато, — промовив він і спохмурнів. — Даллас чимало витратив.
— Тоді займися цим одразу ж, Паркере. Еше, супроводь його.
Паркер подивився на Еша. По обличчю останнього не можна було сказати, як він поставився до вказівки.
— Та я й сам упораюся, — чомусь сказав Паркер. Еш кивнув. Інженер узяв свого вогнемета, розвернувся й вийшов.
Решта похмуро скупчилася навколо столу, чекаючи на повернення Паркера. Ріплі не могла більше мовчати і повернулася до наукового співробітника.
— Є ще якісь думки? Нові ідеї, пропозиції, поради? Від тебе або від «Матері».
Еш винувато знизав плечима.
— Нічого нового. Досі збирає інформацію.
Ріплі зміряла науковця важким поглядом.
— Не можу повірити. Ти хочеш сказати, що з усією апаратурою на борту та записаною інформацією ми не можемо придумати, як подолати цього Чужого?
— Ти серйозно? Врахуй, що ми маємо справу не із середньостатичною передбачуваною дикою твариною. Ти сама визнавала, що від нього можна чого завгодно очікувати. У нього є певні розумові здібності. Чужий розумний принаймні як собака, а, можливо й, розумніший за шимпанзе. Також ми знаємо, що він здатен швидко навчатися непомітно переміщатися кораблем. Це прудка, сильна та хитра істота. З таким хижаком людство ще не стикалося. Не дивно, що ми терпимо поразку за поразкою.
— Таке враження, що ти вирішив здатися.
— Я просто повторюю очевидні речі.
— Ми знаходимось на сучасному, добре оснащеному кораблі, який здатен переміщуватися в гіперпросторі та виконувати ряд складних функцій. І ти при цьому стверджуєш, що ми з усіма нашими ресурсами не здатні впоратися з однією великою твариною?
— Вибачте, капітане, але саме так я оцінюю ситуацію. Ви можете мріяти про інше, але ситуацію це не змінить. Чоловік із рушницею має деякі шанси вполювати тигра вдень. Але відправте його до джунглів уночі, оточіть невідомим, і всі його первісні страхи повернуться до нього. Тигр матиме всі переваги. Ми теж у темряві, бо нічого не знаємо.
— Звучить образно, але користі з того немає.
— Вибач, — байдуже промовив Еш. — Що ти від мене хочеш?
— Спробуй змінити ті «факти», в яких ти так упевнений. Повертайся до «Матері» й запитуй, доки не отримаєш кращих відповідей, — наказала Ріплі.
— Добре, я спробую, хоча не знаю, чого ти очікуєш. «Матір» не може приховувати інформацію.
— Спробуй поставити інші питання. Якщо пам’ятаєш, мені пощастило з ECIU-аналізом. Здається, це стосувалося аварійного сигналу?
— Пам’ятаю, — в голосі Еша пролунала повага. — Можливо, ти права.
Він залишив кімнату. Ламберт присіла. Ріплі підійшла й сіла біля неї.
— Тримайся. Даллас зробив би те саме. Він би ніколи не покинув корабель, доки не впевнився, що нікого не можна врятувати.
Ламберт це не заспокоїло.
— Ти просто вмовляєш нас залишитись, щоб Чужий по одному перечавив нас.
— Обіцяю, якщо ми вже нічого не зможемо зробити, я швидко всіх евакуюю. Я й сама мрію вже опинитись у шатлі.
Раптом їй щось спало на думку. Це здавалося дивним, недоречним, але все ж якимось ще незрозумілим чином не тільки виражало її поточні тривоги, а й могло вплинути на їхнє теперішнє становище. Ріплі подивилася на Ламберт. «Сподіваюся, вона скаже правду, інакше немає сенсу запитувати», — подумала Ріплі, але вирішила, що Ламберт може щось приховувати, коли йдеться про інше, але тут їй можна довіряти.
Звичайно, її відповідь може й нічого не означати. Але ця збочена думка буде рости, як мильна бульбашка, заповнюючи весь її мозок, доки її не проколоти, а насправді не матиме жодних реальних підстав.
— Ламберт, скажи, ти коли-небудь спала з Ешем?
— Ні, — одразу відповіла вона без задньої думки. — А ти?
— Ні.
Обидві на мить замовкли, а потім Ламберт сама продовжила:
— Мені завжди здавалося, що його не цікавлять жінки, — невимушено сказала вона.