— Що відбувається? — Ламберт випросталася. — Спрацювало?
— Не впевнена. Внутрішні двері шлюзу загерметизовано, а зовнішні — відчинено.
— Тоді, я гадаю, все вийшло. Але що з Паркером?
— Не знаю. Він не відповідає. Якби все спрацювало, він би верещав від радості так, що мікрофон луснув би.
Нарешті Ріплі вирішила:
— Піду подивлюся. Будь на зв’язку.
Ріплі встала і побігла на поверх «B», ледь не падаючи. Вона влетіла в перемичку і ледь не перекинулася. Але якось втрималася і побігла далі. Ріплі думала не про Чужого, а про Паркера, бо людей на борту «Ностромо» залишилось не так вже й багато.
Ріплі вибігла по трапу на поверх «B» крізь тамбур і побігла до шлюзу. Там було порожньо, окрім тіла, яке лежало на підлозі. То був Паркер.
Ріплі схилилася над ним. Він був млявий і майже непритомний.
— Що трапилося? Ти блідий, як смерть. Чужий?
Інженер намагався щось сказати, але лише мляво вказував у бік шлюзу. Ріплі замовкла, подивилася в той бік і побачила дірку в дверях шлюзу, яка постійно булькотіла. Зовнішні двері, через які Чужий повинен був вилетіти в нікуди, було досі відчинено. Ріплі встала.
Кислота все проїла. Почулося ревіння повітря, яке висмоктувало у вакуум. Утворився невеличкий смерч. В декількох кутках у коридорі загорівся червоний напис: «КРИТИЧНА РОЗГЕРМЕТИЗАЦІЯ».
Знову завила сирена, але тепер більш істерично. Зараз для цього був кращий привід. На кораблі почали зачинятися аварійні двері, в першу чергу — у пошкодженому відділенні. Паркер і Ріплі були надійно загерметизовані в коридорі… але один із метанових циліндрів, котрі ніс Паркер, було затиснуто в міцних дверях, які відділяли їх від тамбура шлюзу.
Ріплі шукала якусь зброю під поривами вітру. Залишався тільки другий такий же балон. Вона підняла його і почала гатити по затиснутому циліндру. Якби один з них луснув, то найменша іскра могла підірвати вміст обох балонів. Але вона не припиняла, оскільки повна розгерметизація все одно вбила б їх.
Через брак повітря Ріплі втрачала силу. В неї з носа та вух потекла кров, а рани Паркера почали знову кривавити.
Вона востаннє вдарила по циліндру. Він вискочив легко, як корок. Двері повністю зачинилися, і вітер припинився, хоча невеличкий смерч потривоженого повітря продовжував кружляти ще декілька хвилин.
У капітанському відсіку Ламберт побачила зловісний напис на панелі управління: «КОРПУС ПОШКОДЖЕНО — АВАРІЙНІ ПЕРЕМИЧКИ ЗАЧИНЕНО».
Ламберт натиснула кнопку телефона внутрішнього зв’язку.
— Еш, візьми балони з повітрям. Зустрінемося неподалік головного шлюзу біля дверей, які було загерметизовано в останню чергу.
— Прийнято. Скоро буду.
Ріплі стояла, хитаючись, важко дихаючи в розрідженій атмосфері камери. Вона підійшла до вимикача аварійного виходу, вбудованого в усі двері перемичок. За нею були наступні загерметизовані двері й доступ до свіжого повітря.
Коли Ріплі вже збиралася натиснути червону кнопку, то з жахом помітила, що вона возилася біля дверей, що вели до порожнього тамбура, а не до коридору на поверсі «B». Вона повернулася, спробувала зосередитися і, перечіпаючись, пішла до протилежних дверей. Ріплі гаяла дорогоцінний час, намагаючись знайти панель управління. У голові сновигали думки, розпливаючись, як нафта у воді. Повітря навколо неї стало туманним, і Ріплі здавалося, що воно пахне трояндами й ліліями.
Вона різко клацнула вимикачем, але двері не відчинились. Тоді побачила, що натискала неправильні кнопки. Ріплі сперлася на двері, щоб утриматися на ватяних ногах. Потім зібрала всі сили, щоб спробувати ще. Повітря залишилося мало. Вона побачила в ілюмінаторі чиєсь розпливчасте, але знайоме обличчя. Їй здалося, що вона вже давно його знає і це якась людина, яку звуть Ламберт. Ріплі почала втомлено сповзати на підлогу.
Вона вперто чіплялася за свідомість, але втратила останню опору. Двері відчинилися вгору, і вона впала на підлогу. Ріплі відчула прилив свіжого повітря, яке було невимовно солодким. З очей почала спадати пелена, хоча думати ще було важко через кисневий голод.
Пролунав гудок, який сигналізував повну герметизацію. Прийшли Ламберт і Еш. Науковий співробітник побіг допомагати Паркеру, який знову втратив свідомість через нестачу кисню і лише починав приходити до тями.
Ріплі все бачила, але не могла поворухнутися. Її руки й ноги розкинулися в якомусь незграбному положенні, як у худорлявої, погано зробленої ляльки. Вона важко і коротко дихала.
Ламберт поставила один із кисневих балонів біля Ріплі, потім одягла прозору маску на її обличчя й відкрила клапан. Ріплі вдихнула і відчула божественний аромат. Вона заплющила очі від невимовного задоволення. Ріплі насолоджувалася моментом, не рухаючись і глибоко вдихаючи чистий кисень. Вона нічого не відчувала від задоволення.