— Людству в особі Компанії начхати на нас. Ми спробуємо здолати Чужого. Принаймні ми знаємо, де він, — він поглянув на Ріплі. — Жодна чума мене не цікавить, якщо я буду триматися подалі від неї. Я витягаю штепсель.
— Згодна, — погодилася Ламберт.
Ріплі обійшла стіл і почала від’єднувати кабель.
— Можна останнє слово? — швидко промовив Еш. — Заповіт, можна сказати.
Ріплі вагалася.
— Ну-ну?
— Можливо, цей Чужий дійсно наділений розумом, і вам слід знайти з ним спільну мову?
— Ти намагався?
— Краще я заберу деякі свої таємниці в могилу.
Ріплі висмикнула провід зі словами:
— Бувай, Еше.
Вона звернулася до своїх напарників:
— Якщо обирати між паразитами, краще я оберу того, хто не бреше. Зокрема, якщо ми не можемо здолати його, то вмирати будемо зі щасливою думкою, що воно запустить свої пазурі в спеціалістів Компанії…
Ріплі знову сіла за панель управління центральним комп’ютером у відсіку Інтелектуального банку, сумніваючись, чи питати далі порад у «Матері». Паркер і Ламберт приєдналися до неї. Ріплі понуро промовила:
— Єдине, в чому Еш був правий, так це в тому, що в нас мало шансів, — Ріплі вказала на миготливий індикатор. — Кисню залишилось менше, аніж на дванадцять годин.
— Отже, це кінець, — Паркер подивився на підлогу. — Якщо ми під’єднаємо Еша, то швидше помремо. Я впевнений, що він би спробував подбати про Чужого, але нас у живих би не залишив. Ось який наказ Компанії він не хотів нам розголошувати, тому що, розповівши про все, він не дозволив би нам повідомити представникам портової влади, що на думці в Компанії, — Паркер вишкірився. — Еш був вірним роботом Компанії.
— Не знаю, як ви, — без тіні посмішки промовила Ламберт, — але я краще помру безболісно і мирно.
— До цього ще не дійшло.
Ламберт узяла невеличку упаковку з капсулами. Ріплі впізнала отруту по червоному кольору та мініатюрному черепу зі схрещеними кістками на кожній.
— Ще рано. Хех, — Ріплі повернулася на стільці. — Кажу тобі, ще рано. Еш тебе переконав, сказавши, що лише він може здолати Чужого. Але в результаті він лежить у кают-компанії в розібраному стані, а не ми. У нас є інший варіант: ми повинні підірвати корабель.
— Це і є твоя альтернатива? — тихо сказала Ламберт. — Якщо ти не заперечуєш, я за хімічну отруту.
— Ні, ні. Пам’ятаєш свою минулу пропозицію? Ми полетимо в шатлі й підірвемо корабель, а повітря, яке залишиться, візьмемо в переносних балонах. У шатлі є власна система подачі повітря. Доки ми використаємо все вкупі, у нас є шанс дістатися залюдненої частини космосу, де нас можуть підібрати. До того часу нам доведеться дихати власними відходами, але варто спробувати. А Чужого буде підірвано.
Усі замовкли, обмірковуючи пропозицію. Паркер подивився на Ріплі й кивнув.
— Мені ця ідея подобається більше, аніж труїтися. До того ж буде приємно подивитися, як майно Компанії розлетиться на друзки, — він повернувся до виходу. — Ми з Ламберт підемо набирати кисень у балони.
Інженер контролював передачу стиснутого повітря з головних контейнерів у менші переносні балони, які можна було завантажити в шатл.
— Це все? — запитала Ріплі, коли Паркер втомлено обперся об двері.
— Усе, що ми можемо забрати, — він вказав на ряд балонів. — Це тільки здається, що мало, але кисень дуже спресований. Додаткового повітря вистачить нам із головою, — Паркер вишкірився.
— Чудово. Треба набрати поживної їжі, запустити двигуни і забиратися звідси подалі, а додому поближче, — вона зупинилася, раптом про щось задумавшись. — Джонс. Де Джонс?
— Гадки не маю, — Паркер не приховував своєї байдужості до кота.
— Востаннє я бачила, як він ошивався в кают-компанії, обнюхуючи тіло Еша, — промовила Ламберт.
— Піди за ним. Не можна його тут залишати. Ми ж не звірі якісь.
Ламберт невпевнено подивилася на неї.
— Ні за що! Я не буду сама тинятися кораблем.
— Ніколи не любив того бісового нахабного кота, — пробурмотів Паркер.
— Гаразд, — промовила Ріплі. — Я піду, а ви завантажуйте балони та їжу.
— Це по-чесному, — погодилася Ламберт. Вони з Паркером завантажили балони із киснем і пішли до шатла, а Ріплі побігла до кают-компанії.
Їй не довелося довго шукати кота. Оглянувши кают-компанію і намагаючись не чіпати безголове тіло Еша, далі вона пішла до капітанського відсіку. Там Ріплі одразу знайшла Джонса. Він відпочивав на панелі управління, нудно вилизуючи себе.