Ріплі посміхнулася до нього.
— Джонсе, тобі пощастило.
Кіт явно протестував. Коли вона простягнула руки, він спритно зістрибнув із панелі управління і пішов собі геть, вилизуючись. Вона нахилилась і пішла за ним, заманюючи його жестами і голосом:
— Ну ж бо, Джонсе, не впирайся. Не зараз. Інші не будуть чекати.
— Як гадаєш, скільки нам потрібно повітря? — Ламберт припинила складати коробки, подивилася на Паркера і змахнула волосину з обличчя.
— Скільки зможемо забрати. Не хочу ходити двічі.
— Звісно.
Ламберт повернулася, щоб переставити зібраний штабель.
В увімкненому динаміку почувся голос Ріплі:
— Чорт забирай, Джонсе, йди-но сюди. Киць-киць-киць… йди до матусі.
Ріплі говорила спокійно та впевнено, але Ламберт відчувала роздратування в її голосі.
Паркер, похитуючись, вийшов із продуктового складу номер два. Його руки були зайняті їжею. Ламберт продовжувала сортувати коробки, іноді замінюючи їх. Думка про те, що доведеться їсти сиру, необроблену штучну їжу, була, як мінімум, відразливою. На невеликому шатлі не було автокока. Сира їжа просто не дасть їм померти від голоду, тому Ламберт обирала найсмачніше.
Вона не помітила слабкого червоного сигналу на відстежувачі, який лежав біля неї.
— Спіймався! — обурений Джонс опирався, але Ріплі міцно й безцеремонно вхопила його за шкірку, і те, що він метеляв ногами, не врятувало його від добре йому знайомої переносної герметичної камери з аудіодинаміком, в якій його зазвичай переносили.
Ріплі увімкнула її.
— Ось так. Доведеться тобі трішки подихати власним регенерованим повітрям.
Біля входу на продуктовий склад лежали два вогнемети. Паркер обережно схилився і спробував підняти свій вогнемет, але втратив рівновагу, і купа акуратно складених ящиків висипалася з рук.
— Чорт.
Ламберт припинила переставляти коробки і спробувала визирнути з дверей.
— Що трапилося?
— Та нічого. Хотів понести більше, аніж міг, от і все. Закінчуй.
— Я йду. Не сердься.
Несподівано червона лампочка на відстежувачі стала яскраво-багряною і одночасно з цим увімкнувся зумер. Паркер випустив коробки, витріщився на пристрій, узяв вогнемет і гукнув до Ламберт.
— Треба забиратися звідси.
Ламберт теж почула цей звук.
— Негайно.
Позаду неї пролунав якийсь інший звук. Вона озирнулася і закричала. Чужий вже схопив її. Він якраз протиснув свій розрослий корпус із вже тісної йому вентиляційної шахти.
Ріплі в динаміку капітанського відсіку почула зойк і завмерла.
Паркер зазирнув у продуктовий склад і ледь не збожеволів, побачивши, що Чужий робить із Ламберт. Якщо він зараз вистрілить, то Ламберт теж постраждає. Розмахуючи вогнеметом як палицею, Паркер увірвався до складу.
— Пекельний покидьку!
Чужий відпустив Ламберт. Вона впала на підлогу, не дихаючи, а Паркер добряче обпалив Чужого з вогнемета. Однак було схоже, що це не завдало йому жодної шкоди. З таким же успіхом можна було обпалити стіну.
Паркер спробував пригнутися від занесеної важкої лапи, але марно: Чужий одним ударом зламав йому шию. Паркер помер на місці. Потім Чужий знову повернувся до Ламберт.
Ріплі досі не рухалася. З динаміка долунали далекі скрики Ламберт, які дуже швидко стихли. Потім настала тиша.
Ріплі промовила в мікрофон:
— Паркере… Ламберт?
Вона чекала на відповідь, хоч і не сподівалась почути її. Здогадки Ріплі справдилися. Кількох секунд мертвої тиші було достатньо, щоб усе зрозуміти.
Ріплі залишилась одна. Напевно, на кораблі тепер усього троє живих істот: Чужий, Джонс і вона. Але треба було перевірити.
Це означало, що Джонса доведеться залишити тут. Ріплі не хотілося цього робити, але кіт почув крики і тепер нявчав у паніці. Від нього забагато галасу.
Ріплі без пригод дісталася поверху «B», міцно затиснувши вогнемет у руках. Попереду був продуктовий склад. Був невеликий шанс, що Чужий когось одного залишив у живих, оскільки заледве зміг би залізти до шахти із двома тілами.
Ріплі визирнула з-за дверей. Те, що вона побачила, не залишило жодних сумнівів в тому, як Чужому вдалося затягнути обидва тіла до шахти.
Ріплі довго-довго бігла, ніби божевільна, нічого перед собою не бачачи. Вона ні про що не думала. Натикалася на стіни, які сповільнювали її біг, але не могли зупинити її божевільних перегонів, як і забутий вогнемет у руках. Ріплі кудись бігла, доки не відчула біль у грудях. Це нагадало їй про Кейна та вирощену в ньому істоту, а це, у свою чергу, повернуло її думки до проблеми Чужого.