Чужий був у шатлі.
Ріплі залишила кота в тамбур-шлюзі на поверсі «B», щоб не наражати його на небезпеку, і побігла назад до інженерного відсіку. Джонс бурхливо протестував проти того, щоб його кидали тут одного.
Доки вона бігла, по цілому кораблю лунав спокійний голос «Матері»: «Увага! Перевантаження двигунів відбудеться за три хвилини двадцять секунд».
Коли Ріплі прибігла на місце, її обдало хвилею жару. Дим застилав очі. Усі машини голосно гуділи. Ріплі постійно витирала піт, який заливав її обличчя. Усе ж вона якось дісталася панелі управління крізь дим, насилу згадуючи правильний порядок увімкнення. Ріплі почала клацати всіма потрібними вимикачами. Сирени не припиняли вити.
«Увага! Перевантаження двигунів відбудеться за три хвилини. Увага! Перевантаження двигунів відбудеться за три хвилини».
Важко дихаючи, Ріплі сперлася об гарячу стіну і натиснула кнопку…
— «Матір»! Я знову увімкнула всі охолоджувачі на повну!
«Час для запобіжних заходів вийшов. Серцевина двигуна почала плавитись. Незворотній процес. Двигун під дією надмірного тиску, що призведе до неконтрольованого перевантаження й детонації. Перевантаження двигунів відбудеться за дві хвилини п’ятдесят п’ять секунд».
Репліки «Матері» завжди діяли на Ріплі заспокійливо, але зараз комп’ютер було позбавлено всіх людських ознак. «Матір» звучала невблаганно, як і час, що спливав.
Ріплі задихалася. У горлі дерло. Вона вибігла з інженерного відділення. У її голові істерично заливались сирени. «Матір» оголосила: «Увага! Перевантаження двигунів відбудеться за дві хвилини».
Джонс чекав у тамбур-шлюзі й уже не нявчав. Вона, хитаючись, спустилася до шатла, тягнучи за собою камеру з котом по драбині, і намагаючись тримати вогнемет напоготів. У певний момент їй здалося, що позаду ворухнулася якась тінь, вона різко обернулася. Але цього разу це була лише тінь.
Ріплі невпевнено зупинилася в коридорі. Вона так і не вирішила, що робити, і була втомлена до смерті. Голос Матері повернув її до реальності: «Увага! Двигуни вибухнуть за дев’яносто секунд».
Ріплі поставила камеру із Джонсом, затиснула вогнемет обома руками і забігла до шатла.
Там нікого не було.
Вона обернулася, побігла назад до коридору і схопила камеру з котом. Нічого видимого їй не загрожувало.
«Матір» спокійно промовила: «Увага! Двигуни вибухнуть за шістдесят секунд».
Нещасний Джонс опинився біля головної панелі управління. Ріплі сіла в крісло пілота. Часу на дрібниці типу налаштування траєкторії чи кута злету не було. Зараз для Ріплі головне було натиснути єдину кнопку, під якою червоними літерами було написано: «ЗАПУСК».
Утримуючі болти було вибито легкими мікровибухами. Почувся вихлоп допоміжних двигунів: шатл відстикувався від «Ностромо».
Ріплі відчула жорсткий вплив сили тяжіння. Вона намагалася пристебнутися, але це було важко. Втім, скоро сила тяжіння мусила зменшитися, коли шатл залишить гіперпростір і знайде власний маршрут у космосі.
Ріплі нарешті пристебнулася і змогла насолодитися чистим повітрям на шатлі. Її виснажений мозок заповнило ревіння двигунів. Зі свого місця Ріплі якраз могла дотягнутися до камери із Джонсом. Вона схилилася до неї і пригорнула до грудей. З очей, червоних від диму, полилися сльози.
Її погляд впав на задній оглядовий екран. Маленька пляма світла безшумно перетворилася на дивовижну вогняну кулю, яка розширювалась. З неї, наче щупальця, випадали шматки розірваного металу та пластмаси. Куля згасла, а потім перетворилася на ще більшу: вибухнули нафтоочисна установка і резервуари. Два мільярди тон палива й розплавленого обладнання було викинуто в космос, вони засліпили Ріплі, але потім теж почали згасати.
Коли перегріта газова хмара, яка розширювалася, пронеслася повз шатл, його струсила ударна хвиля. Але шатл вирівнявся, тож Ріплі відстібнулася, пішла в задню частину невеличкої кабіни і визирнула в задній ілюмінатор. Її обличчя осяяло помаранчеве світло, доки останні краплі киплячої газової кулі розчинялися в темряві.
Нарешті Ріплі відвернулася. «Ностромо» та її напарників вже не існувало. Вони пішли в Небуття. У цю тиху, самотню годину це збентежило її більше, аніж вона очікувала. Було важко визнати абсолютний кінець і прийняти факт, що їх вже не існує як складових більшого Всесвіту, хоч і незначних. Вони навіть не трупи. Їх просто немає без будь-якого сліду.
У думках про це Ріплі не помітила масивну лапу зі щупальцями, яка тягнулася до неї з темного кутка. Але Джонс помітив і завищав.