Тільки цю корону вона при собі й зберегла. Решту Дані продала, щоб зібрати те золото, яке потім дарма витратила на Неприторенних. Цзаро ладний був продати і корону — божився, що Тринадцятеро увінчають її значно розкішнішою — але Дані не погодилася.
— Візерис продав корону моєї матері, й люди звали його жебраком. А я собі залишу цю, щоб люди звали мене королевою.
І вона лишила собі корону, хоча від її ваги в неї скніла шия.
«Тепер я — жебрачка у короні», подумала Дані. «Найпишніша жебрачка цього світу, і все ж лише жебрачка.» Вона ненавиділа цю думку, як мусив ненавидіти її брат усі ті роки похапливих переїздів з міста до міста на крок попереду зарізяк Узурпатора, благання про допомогу від архонтів, магнатів та магістратів, купівлю хліба щоденного за лестощі та приниження. «Він напевне ж знав, як його дражнять. То й не дивно, що став такий лихий та лютий, а зрештою — геть навіжений. Я б теж така стала, якби не втримала себе.» Якась її частка не хотіла більше нічого, крім відвести свій халазар назад до Ваес Толорро і змусити мертве місто знову розквітнути. «Ні, то буде поразка. Я маю дещо, чого не мав Візерис. Я маю драконів. Дракони — ось хто змінить усе.»
Вона попестила Раегала. Зелений дракон вчепився зубами їй у плоть долоні та почав безжально кусати. Ззовні бурмотіло, гуло та кипіло величезне місто; безліч голосів зливалися у один низький звук, схожий на морський прибій.
— Гей, молочарі! Дайте дорогу Матері Драконів! — кричав Джохого, і карфійці розступалися навсібіч, хоча радше не від його голосу, а від могутніх биків. Крізь хилитання запон Дані побачила свого кревноїзника на сірому огирі. Час від часу він ляскав одного з биків батогом на срібному пужалні, яким вона його наділила. Агго боронив її з іншого боку, а Рахаро їхав позаду, видивляючись у обличчях юрби найменші ознаки небезпеки. Пана Джорага сьогодні лишили позаду стерегти двох інших драконів. Лицар-вигнанець заперечував проти безглуздої витівки з самого початку. «Він нікому не вірить», подумала вона, «і можливо, має рацію».
Дані підняла келиха, щоб зробити ковток. Раегал нюхнув вино, відкинув голову назад і засичав.
— Ваш дракон має чутливий ніс. — Цзаро витер вуста. — Це вино вельми пересічне. Кажуть, за Нефритовим морем роблять золоте такого смаку, що після одного ковтка всі інші здаються оцтом. Нумо ж сядьмо на мою розважальну мавну і рушимо шукати цього вина — тільки ви та я.
— Кращі вина в світі роблять у Вертограді, — мовила Дані. Князь Рожвин бився за її батька проти Узурпатора, згадала вона. Один з тих, хто лишався вірним престолові до кінця. «Чи буде він битися і за мене теж?» Тепер вже й не скажеш, коли стільки років минуло.
— Їдьмо зі мною до Вертограду, Цзаро, і ви матимете там найліпші напої, яких куштували за життя. Але щоб потрапити туди, потрібен військовий корабель, а не розважальний.
— Я не маю військових кораблів. Війна погано впливає на торгівлю. Я вже казав вам багато разів: Цзаро Чжуан Даксос любить мир і хоче миру.
«Цзаро Чжуан Даксос любить золото і має золото», подумала вона, «а за золото я куплю собі стільки кораблів та мечів, скільки треба».
— Я ж не прошу вас брати до рук меча. Тільки позичити мені ваші кораблі.
Він сумирно всміхнувся.
— Торговельних кораблів я й справді кілька маю, це так. Але хто скаже, скільки саме? Просто зараз у якомусь буремному кутку Літнього моря може потопати один з них. А назавтра інший впаде в око піратам. Наступного дня один з моїх капітанів подивиться на багатства, складені в череві судна, і подумає: «Хочу, щоб усе це стало моїм». Велика торгівля — то великі клопоти. Що довше ми балакаємо, то менше кораблів у мене лишається. З кожною миттю я дедалі біднішаю.
— Дайте мені своїх кораблів, і знову забагатієте з моєю поміччю.
— Виходьте за мене заміж, моє осяйне світло, і ведіть далі корабель мого серця. Я не можу вночі спати — все думаю про вашу красу.
Дані всміхнулася. Барвисті вислови пристрасного кохання з його боку її розважали, але звичаї купця вельми суперечили його словам. Коли пан Джораг допомагав їй сісти до паланкіну, то очей не міг відірвати від оголеної цицьки. А Цзаро ледве помічав її навіть зблизька. Ще раніше Дані вкинулися у око в палаці магната безліч вродливих хлопчиків, що швендяли там палатами, вдягнені лише у легкі пасма шовку.
— Ви, Цзаро, говорите чемно та солодко, але під вашими словами я чую те саме «ні».
— Цей Залізний Трон, про який ви так багато розказуєте, здається мені люто холодним та твердим. Не терплю самої думки, щоб вашу осяйну шкіру псували старі вищерблені леза.
Коштовні камені на носі Цзаро робили його схожим на якогось дивного блискучого птаха. Довгими, відмінно доглянутими пальцями він махнув на знак заперечення.
— Хай ваша царина буде тут, о найнеповторнішна з цариць, а я ладен стати вашим царем. Якщо забажаєте, я подарую вам золотий престол. Коли Карф почне вам набридати, ми можемо вирушити в подорож навколо Ї-Ті, пошукати омріяне поетами місто і ковтнути вина мудрості з черепа мерця.
— Я маю намір подорожувати до Вестеросу і ковтати вино помсти з черепа Узурпатора.
Вона почухала Раегала під оком; його нефритово-зелені крила розгорнулися на мить і збурили тихе повітря у ношах.
Одна бездоганна сльоза викотилася на щоку Цзаро Чжуана Даксоса.
— Невже ніщо не відверне вас від цього безумства?
— Ніщо, — ствердила вона, палко бажаючи насправді мати ту певність, яку вкладала у слова. — Якщо кожен з Тринадцятьох дасть мені десять кораблів…
— То ви матимете сто тридцять кораблів і жодного жегляра, щоб на них пливти. Праведність вашої справи — ніщо для людей Карфу. Чому моїм корабельникам має бути не байдуже, хто там сидить на престолі якогось королівства на краю світу?
— Я заплачу їм за небайдужість.
— Якою ж монетою, осяйна зірко мого небосхилу?
— Тим золотом, яке приносять шукачі.
— Так, ним ви можете заплатити, — визнав Цзаро, — проте справжня небайдужість дорого коштуватиме. Вам доведеться платити значно більше, ніж плачу я. А з мого руйнівного марнотратства сміється весь Карф.
— Якщо я не знайду допомоги в Тринадцятьох, то муситиму шукати її у Спілці Прянищників або Турмаліновому Братстві.
Цзаро лінькувато здвигнув плечима.
— Від них ви отримаєте саму лише брехню та лестощі. Прянищники — то хвальки та облудники, а у Братстві засіли самі пірати.
— Тоді я муситиму послухати П’ята Прея та піти до ворожбитів.
Купець-магнат різко сів і випростався.
— П’ят Прей має сині губи. А в нас недарма кажуть: з синіх губ — чорна брехня. Послухайте мудрості того, хто вас любить. Ворожбити — лихі люди, які їдять порох і п’ють тінь. Вони не дадуть вам нічого. Їм нема чого дати.
— Я б не мусила шукати химородної помічі, якби мій друг Цзаро Чжуан Даксос подарував мені те, чого я прошу.
— Я дарую вам своє серце та свій дім. Хіба вони нічого для вас не важать? Я дарував вам запашні масті та солодкі гранати, жвавих мавп та шипучих змій, сувої загиблої Валірії, голову ідола та ступню гаспида. Я подарував вам ці ноші з чорного дерева та жовтого золота і чудову пару биків, аби нести їх — одного білого, як слонова кістка, іншого чорного, наче гагат, з рогами, викладеними самоцвітним камінням.