— Благаю, ваша милосте, хай він тікає, — молила Санса.
Король наче й не чув.
— Приведіть мені того, хто кинув гидоту! — наказав Джофрі. — Він злиже її з мене язиком або втратить голову! Пес, веди його сюди!
Сандор покірно зістрибнув з сідла, та не зміг знайти шлях крізь стіну людських тіл, не кажучи вже про дах. Найближчі до нього почали судомитися та штовхатися, аби вчасно забратися з дороги, але задні пхалися наперед, щоб краще бачити. Тиріонові запахло лихом.
— Клегане, покинь, він давно утік!
— Я хочу його! — Джофрі вказав на дах. — Він був там! Пес, рубай оцих, а того веди…
Останні слова потонули у ревищі натовпу — ревищі люті, страху та ненависті, яке вмить затопило почет з усіх сторін.
— Байстрюк! — заволав хтось на Джофрі. — Бридкий вилупок!
Інші голоси кликали королеву «Хвойдою» та «Братовою курвою», тоді як Тиріона юрба величала «Почварою» та «Курдупелем». Подекуди до образ, скільки він розчув, примішувалися окремі вигуки «Справедливості!», «Робб, король Робб, Молодий Вовк!», «Станіс!» і навіть «Ренлі!».
З обох берегів вулиці натовп ринув, наче морські хвилі, на ратища списів, що ними золоті киреї намагалися загородити прохід посередині. Над головами засвистіли камені, шматки гною і всяка гидота.
— Дайте нам їжі! — заверещала якась жінка.
— Хліба! — загув басом чоловік позаду неї. — Ми хочемо хліба, вилупку!
За один удар серця крик підхопили тисячі голосів. Забуто було короля Джофрі, короля Робба і короля Станіса. Правив самий лише король Хліб.
— Хліба! — вимагав люд. — Хліба, хліба!
Тиріон острогами підігнав коня до сестри, волаючи:
— Назад до замку, хутко!
Серсея коротко кивнула, пан Лансель оголив меча. На чолі валки Джаселин Бережняк ревів накази. Його вершники схилили списи і рушили уперед клином. Король кружляв верхи на кобилі, рвучко і занепокоєно, а крізь стрій золотих кирей пропихалися руки, намагаючись його схопити. Одна рука навіть вхопилася йому за ногу, та лише на мить. Зблиснув меч пана Мандона, долоня відділилася від зап’ястка.
— Жени! — заволав Тиріон на свого небожа і різко ляпнув його коня по крупі. Тварина стала дибки, лунко заіржала і кинулася уперед, розганяючи натовп.
Тиріон кинувся у прогалину по п’ятах короля. Від нього не відставав Брон з мечем у руці. Поруч з його головою свиснула гостра каменюка, на щиті пана Мандона вибухнула гнила капустина. Зліва під хвилею розбурханого натовпу зникло троє золотокирейників, і юрба миттю кинулася уперед, втоптуючи у землю тих, хто впав. Хорт зник позаду, хоча його кінь без вершника досі чвалував поряд. Тиріон побачив, як Арона Сантагара стягли з сідла, як з його рук вирвали чорно-золотого оленя Баратеонів. Пан Балон Лебедин сам відкинув ланістерівського лева, щоб оголити меча. Він рубав направо і наліво, а впалий прапор тим часом пошматували на безліч клаптиків, які вихором полетіли геть, наче зірване бурею кармазинове листя, і за мить зникли. Хтось здуру вискочив поперед коня Джофрі й страшно заверещав, коли король збив його на землю і затоптав. Був то чоловік, жінка чи дитина — Тиріон не бачив. Джофрі чвалував поряд з ним з лицем, білішим за борошно; ошую від короля білою тінню маяв пан Мандон Мур.
І раптом безумство скінчилося, лишилося позаду; почет простукотів копитами по викладеній бруківкою площі коло передбрамної башти-стрільниці Червоного Дитинця. Браму охороняла шерега щитників. Пан Джаселин розвертав своїх кінних латників заради другого удару. Щитники розділилися, щоб пропустити короля з супроводом під решітку. На блідих рожевих стінах, що заспокійливо височіли навколо, юрмилися арбалетники.
Тиріон не пам’ятав, як зліз з коня. Пан Мандон саме знімав з сідла короля, що трусився, наче в пропасниці, коли крізь браму в’їхали Серсея, Томен та Лансель під охороною пана Мерина і пана Бороса. В Бороса на клинку розмазалася кров, а Меринові одірвали з плечей біле корзно. Пан Балон Лебедин влетів до замку без шолома, на спіненому коні, зі струмком крові з рота. Горас Рожвин привів пані Танду, трохи не божевільну зі страху за дочку Лолису, вибиту з сідла і залишену позаду. Князь Гиліс, ще сіріший обличчям, ніж зазвичай, розказав, запинаючись, що бачив, як верховного септона витягали з ношів; той верещав молитви, поки над ним не зімкнулися хвилі натовпу. Джалабар Ксого сказав, що начебто бачив, як пан Престон Зеленопіль з Королегвардії ринув назад до перевернутих ношів верховного септона, але не був певний.
Тиріон почув, наче з туману, голос маестра, що питав його про поранення. Але нічого не відповів, а натомість пробрався через двір туди, де стояв його небіж, прикрашений зсунутою набік, заплямованою висохлим гноєм короною.
— Зрадники! — збуджено белькотів Джофрі. — Усім голови зітну, усім…
Карлик загилив по зчервонілій королівській пиці такого ляпаса, що збив з голови корону. А тоді пхнув Джофрі на землю обома руками і дав копняка ногою.
— Ти сліпий навіжений бовдур! — заволав Тиріон щосили.
— Вони всі зрадники! — завищав Джофрі з землі. — Гукали образи, зазіхали на мою особу!
— Ти напустив на них свого собаку! Що вони мали робити? Покірно стати на коліна і чекати, поки Хорт їм руки повідрубує?! Ти — паскудне безмозке хлоп’я, ти убив Клегана і бозна кого ще, а сам утік без подряпини! Семикляте дурило!
І знову дав копняка. І відчув таке полегшення, що хотів дати ще одного, та його під виття Джофрі відтяг назад пан Мандон Мур, а тоді перехопив Брон. Серсея впала над сином на коліна; тим часом пан Балон Лебедин тримав розлюченого пана Ланселя.
Тиріон викрутився з Бронових рук і гучно крикнув до всіх одразу і ні до кого окремо:
— Хто з почту ще досі там?
— Моя донька! — заверещала пані Танда. — Благаю, хто-небудь, поверніться по Лолису!…
— Пан Престон не повернувся, — доповів пан Борос Блаунт, — а заразом і Арон Сантагар.
— І «мамка» теж, — додав Горас Рожвин. «Мамкою» насмішкуваті зброєносці звали молодого Тирека Ланістера.
Тиріон роззирнувся двором.
— Де панна Старк?
Якусь мить ніхто не відповідав. Нарешті спромігся Джофрі:
— Вона їхала поруч зі мною. А куди поділася, не знаю.
Тиріон притиснув занімілі пальці до скронь, у яких гупало. Якщо Сансі Старк щось заподіють, Хайме можна вважати мертвим.
— Пане Мандоне, ви мусили її захищати хоч би й ціною власного життя.
Пан Мандон Мур лишився цілком незворушним.
— Коли натовп кинувся на Хорта, я найперше думав про короля.
— І вірно вчинили, — влізла до розмови Серсея. — Боросе, Мерине, повертайтеся туди і знайдіть дівчину.
— І мою дочку теж, — схлипнула пані Танда. — Благаю вас, панове лицарі…
Пан Борос, вочевидь, не зрадів від думки про вихід з безпечного замку.
— Ваша милосте, — мовив він до королеви, — угледівши білі корзна, юрба може оскаженіти.
Для Тиріона це вже була остання крапля.
— Хай Інші дупу підітруть твоїм корзном! Зніми його геть, якщо боїшся показати, клятий йолопе… але знайди мені Сансу Старк, бо присягаюся, накажу Шаззі розколоти надвоє твою потворну черепушку, аби побачити, чи є там щось, окрім гнилої кров’янки!
Пан Борос побуряковів з люті.
— Це ти звеш мене потворним, ти?…
Він почав піднімати скривавленого меча, досі затиснутого у кольчужному кулаку. Брон хутко пхнув Тиріона за себе.
— Припиніть! — гарикнула Серсея. — Боросе, робіть, що вам наказали, бо знайдемо для вашого корзна інші плечі! Ваша присяга…
— Онде вона! — заволав Джофрі, вказуючи пальцем.
Крізь браму влетів чвалом Сандор Клеган на Сансиній каштанці. Дівчина сиділа позаду, міцно обхопивши руками груди Хорта.
Тиріон гукнув до неї:
— Вас не поранено, панно Сансо?
Кров стікала в Санси по лобі з глибокого порізу на голові.
— Там… там кидалися усяким… камінням, сміттям, яйцями… Я казала їм, що хліба в мене для них нема. Один чоловік спробував стягти мене з сідла. Пан Хорт убив його, здається… руку… — Вона широко розплющила очі й прикрила рота рукою. — Він йому руку відрубав аж по плече.