Клеган зняв її з коня на землю. Біле корзно на ньому було розірване та заплямоване, кров дзюрила крізь пошматовану діру в лівому рукаві.
— Пташечка трошки кровить. Відведіть її до клітки та перев’яжіть.
Маестер Френкен заспішив виконати наказ.
— Сантагарові жаба цицьки дала, — розповідав далі Хорт. — Четверо тримали його на землі й по черзі трощили голову камінням з бруківки. Одного я випатрав, та панові Арону вже було байдуже.
Збоку підібралася пані Танда.
— Моя дочка…
— Не бачив. — Хорт насупився і роззирнувся двором. — Де мій кінь? Якщо з ним щось сталося, хтось мені заплатить.
— Він деякий час не відставав від нас, — повідомив Тиріон, — а далі не знаю.
— Вогонь! — заверещав голос з верхівки башти-стрільниці. — Панове, місто димить! У Блошиному Подолі пожежа!
Тиріон відчував пекельну втому, але для відчаю місця не лишалося.
— Броне, візьми людей скільки треба і простеж, щоб не чіпали водяні вози.
«Боги праві, шал-вогонь, якщо його торкнеться хоч іскра…»
— Якщо ми втратимо Блошиний Поділ, то грець із ним. Але за жодних умов вогонь не повинен дістатися будинку цехового зібрання алхіміків. Зрозуміло? Клегане, підеш з ним!
На якусь мить Тиріонові здалося, що він бачить жах у темних очах Хорта. «Вогонь», зрозумів він. «Хай мене Інші вхоплять, ясна справа. Він ненавидить вогонь, бо надто близько його скуштував.» Але вираз в очах миттю зник, поступившись звичайній Хортовій відразі.
— Піду, — відповів він, — та не за вашим наказом. Мені треба коня знайти.
Тиріон обернувся до трьох інших лицарів Королегвардії.
— Кожен з вас поїде охороняти оповісника. Накажіть людям повертатися додому. Кого застукають на вулиці після останнього удару вечірнього дзвона, вбиватимуть на місці.
— Наше місце коло короля, — бундючно відказав пан Мерин.
Серсея стала дибки, мов розлючена гадюка.
— Ваше місце там, де наказує мій брат! — засичала вона. — Правиця говорить голосом короля! Непокора йому — це зрада престолу!
Борос та Мерин перезирнулися.
— То нам і корзна вдягти, ваша милосте? — запитав пан Борос.
— Як на мене, їдьте хоч голі! Хай юрба побачить, що між ніг ви ще чоловіки. Бо з вашого боягузства хлопи могли про це й забути!
Тиріон не заважав сестрі шаленіти. В голові йому гупало. Він начебто винюхав димний сморід; а може, то в ньому палав такий лютий гнів, що аж шкварчало.
Двері до Башти Правиці стерегло двоє Кам’яних Гав.
— Знайдіть мені Тімета, сина Тімета!
— Кам’яні Гави не бігають за Смаленими, — зухвало повідомив один з дикунів.
Так, на мить Тиріон навіть забув, з ким має справу.
— То знайдіть мені Шаггу.
— Шагга спить.
Він ледве стримався, щоб не заверещати з люті.
— То… розбудіть його, якщо ваша ласка.
— Нелегка справа — будити Шаггу, сина Дольфа, — пожалівся вартовий. — Він страшно з того лютує.
Але пішов, хоч і з буркотом.
Гірський воїн прибув, позіхаючи та чухаючи різні місця.
— Половина міста бунтує, інша половина горить, а Шагга лежить собі й хропе! — сердито докинув Тиріон.
— Шагга не любить вашу каламутну воду. Мусить пити ваше чахле пиво та кисле вино, а опісля йому голова болить.
— Я тримаю Шаю в маєтку поблизу Залізної Брами. Піди туди і бережи її від всякої напасті.
Велетень посміхнувся, розтягнувши жовту зубату щілину в кудлатих хащах бороди.
— Шагга приведе її сюди.
— Ні, просто вбережи від лиха. Скажи їй, що я прийду, щойно зможу. Цієї ночі, або вже напевне наступної.
Але до вечора місто не заспокоїлося, хоча Брон доповів, що пожежі загасили і більшість бурхливих натовпів розігнали. Скільки б Тиріон не жадав заспокійливих Шаїних обіймів, розум підказав йому нікуди тієї ночі не ходити.
Пан Джаселин Бережняк доповів остаточний рахунок втрат, коли Тиріон вечеряв холодним каплуном та чорним хлібом у мороці своєї світлиці. До тієї години сутінки вже перейшли у ніч, але щойно челядники спробували запалити свічки та комин, як Тиріон нагримав на них і вигнав геть. На душі в нього було чорно, як у кімнаті. Бережняк теж не мав чим його втішити.
Першим у списку вбитих згадувався верховний септон, розірваний на шматки під гучні молитви про милосердя до його власних богів. «Людям, які помирають з голоду, тяжко дивитися на превелебного отця, що від жиру не здатний вже й ходити», подумав собі Тиріон.
Труп пана Престона знайшли не відразу — золотокирейники шукали лицаря у білій броні, а його порубали та пошматували так жорстоко, що він від п’ят до голови став червоно-чорний.
Пана Арона Сантагара знайшли у стічній канаві; голова під зім’ятим шоломом була потрощена в криваву кашу.
Дочка пані Танди віддала свою цноту півсотні галасливих міщан за кожум’яцькою майстернею. Золотокирейники здибали її, коли вона блукала Поросячим провулком зовсім гола.
Тирека не знайшли, а так само і кришталевого вінця верховного септона. Було вбито дев’ять золотокирейників, зо два десятки поранено. Ніхто не потурбувався полічити убитих з юрби.
— Я хочу, щоб Тирека знайшли, живого чи мертвого, — різко наказав Тиріон, коли Бережняк скінчив. — Він малий хлопчина, син мого покійного дядька Тигета. Його батько завжди був до мене ласкавий.
— Ми його знайдемо. І вінець септона теж.
— Як на мене, хай тим вінцем Інші один одного у сраку гойдають.
— Коли ви поставили мене на чолі варти, то хотіли, щоб я завжди казав правду.
— Чомусь маю передчуття, що ваша правда мені не сподобається, — похмуро мовив Тиріон.
— Сьогодні ми втримали місто, пане, але на завтра я вже нічого не обіцяю. Казан мало не кипить. Злодіїв та харцизяк розплодилося стільки, що ніхто вже й у власному домі не почувається безпечно. У Сцяному Кутку через бевку з казанів багато люду захворіло на різачку, а харчів не купиш ані за мідь, ані за срібло. Де раніше тільки шепотілися по канавах, тепер вже, не криючись, ведуть зрадницькі розмови по цехових зібраннях та базарах.
— То ви потребуєте ще людей?
— Я не йму довіри до половини тих, яких маю зараз. Слинт потроїв число міської варти, але однією золотою киреєю з хлопа доброго вартового не зробиш. Серед новобранців є міцні, вірні чолов’яги, але заразом стільки харцизяк, п’яниць і боягузів, що я й казати боюся. Навчені вони погано, послуху належного не знають, а вірні лише власній шкурі. Як дійде до битви, вони не встоять, тут і казати нічого.
— Я й не чекаю, що встоять, — мовив Тиріон. — Щойно в мурі проб’ють дірку, нам каюк. Це я знав ще від початку.
— Мої люди набрані головним чином з посполитих. Вони ходять тими самими вулицями, п’ють у тих самих шинках, сьорбають бевку в тих самих харчівнях. Ваш євнух напевне ж казав, як мало люблять Ланістерів у Король-Березі. Ще й досі люди пам’ятають погром міста, вчинений вашим вельможним батьком, коли Аерис відчинив йому браму. Шепочуть, буцімто боги карають нас за гріхи вашого дому: за те, що ваш брат убив короля Аериса, за свавілля над Раегаровими дітьми, за страту Едарда Старка, за жорстокий суд короля Джофрі. Дехто балакає, не криючись, як добре жилося за короля Роберта, і натякає, що життя може знову змінитися на краще, коли на престол сяде король Станіс. Таке можна почути не тільки у кожній харчівні, у кожному шинку чи бурдеї — на жаль, у казармах і трапезних варти теж.
— Тобто ви мені кажете, що моє сімейство тут ненавидять?
— Саме так… і напосядуться на нього, щойно випаде нагода.
— І мене теж?
— Запитайте краще вашого євнуха.
— Я питаю вас.
Глибоко втоплені очі Бережняка зустріли двійко різних очей карлика і не змигнули.
— Вас, пане, більше за всіх.
— Більше за всіх?! — Від такої несправедливості йому подих перехопило. — Це ж Джофрі сказав їм жерти своїх мерців. Джофрі напустив на них свого собаку. Чому ж раптом винуватий я?
— Його милість — ще зовсім хлопчик. На вулицях кажуть, він має злих радників. Королеву ніколи не вважали приязною до простого люду, та й пан Варис-Павук має свою частку народної любові… але найбільше люди винуватять вас. Ваша сестра та євнух були тут ще за кращих часів, за короля Роберта, але ж вас не було. Подейкують, що ви наповнили місто свавільними сердюками та брудними дикунами — харцизами, які беруть все, що хочуть, і живуть тільки своїм законом. Кажуть, ви вислали Яноса Слинта геть, бо він виявився надто чесний та відвертий, як на ваш смак. Теревенять, що ви кинули мудрого та доброго Пицеля до ями, коли він насмілився піднести голос проти вас. Дехто навіть сміє казати, що ви прагнете забрати Залізний Трон собі.