— Сподіваюся, ти задоволена, — мовив він, поки вона читала. — Адже ти, здається, саме і бажала малому Старкові смерті.
Серсея кисло скривилася.
— То Хайме викинув його з вікна, а не я. Заради кохання, сказав він. Наче це мало мене втішити! Він вчинив дурницю, ба гірше — небезпечну дурницю. Та коли це наш любий братик зупинявся бодай на мить, щоб подумати головою!
— Але ж малий вас бачив, — зазначив Тиріон.
— Він був мала дитина. Я б залякала його і змусила мовчати. — Серсея подивилася на листа, замислившись. — Чого я мушу слухати звинувачення щоразу, як котрийсь Старк наб’є собі синця? Справу зробив Грейджой, я тут ні до чого.
— Сподіваймося, пані Кетлін у це повірить.
Її очі розширилися.
— Але ж вона не посміє…
— …вбити Хайме? Чому б ні? Що б ти зробила, якби раптом загинули Джофрі з Томеном?
— Але її Санса досі в моїх руках! — вигукнула королева.
— Санса досі в НАШИХ руках, — виправив Тиріон, — і тобі краще гарненько про неї дбати. То де ж обіцяна тобою вечеря, мила сестро?
Стіл Серсея лаштувала нівроку, цього Тиріон заперечувати не міг. Почалася вечеря юшкою з каштанів зі сметаною, хрустким гарячим хлібом, зелениною з яблуками та кедровими горіхами. Далі подали пиріг з вуграми, окіст з медом, моркву з маслом, квасолю зі шкварками, смаженого лебедя з грибами та устрицями. Тиріон був вишукано чемний: пропонував сестрі кращі частки кожної страви, але їв тільки те, що й вона. Не те щоб вона справді збиралася його труїти, але пильність не завадить.
Новини про Старків все-таки її збентежили — Тиріон бачив це досить ясно.
— Чи не було якихось звісток з Лихомостя? — занепокоєно спитала вона, підчепивши шматочок яблука кінчиком ножа і потроху його кусаючи.
— Жодних.
— Я ніколи не довіряла Мізинцеві. За добру торбу золота він перебіжить до Станіса, ми й оком не встигнемо змигнути.
— Станіс Баратеон має занадто багато свого клятого гонору, аби купувати таких, як Петир. Та й господар він для нього не надто зручний. Ладен погодитися, що ця війна бачила чудернацькі союзи, але щоб ті двоє про щось домовилися? Оце вже ні!
Поки Тиріон нарізав шинки з окоста, Серсея мовила:
— За свиню ми мусимо дякувати пані Танді.
— Це такий знак прихильності, абощо?
— Це хабар. Вона проситься до свого замку. А дозволу прохає не тільки в мене, але й у тебе. Напевне, боїться, що ти накажеш її схопити на дорозі, як князя Гиліса.
— Хіба вона теж хоче втекти зі спадкоємцем престолу? — Тиріон поклав сестрі на таріль шмат шинки, а собі узяв інший. — Хай краще лишається тут. Якщо хоче почуватися безпечно, хай приведе свою залогу зі Стокварта. Бажано усю.
— Якщо нам так бракує людей, нащо ти відпустив своїх дикунів? — У голосі Серсеї з’явилося роздратування.
— Я вигадав їм найкраще можливе застосування, — відповів Тиріон цілком правдиво. — Мої дикуни — люті бійці, але не військо. У правильній битві послух очільникам важливіший за просту хоробрість. З них вже вийшло більше зиску в королівській пущі, ніж ми мали б на міських мурах.
Коли подавали лебедя, королева розпитувала брата про змову Рогачів. Здавалося, вона більше дратується, ніж гнівається.
— Звідки нас обсіло стільки зрадників? Хіба дім Ланістер колись завдавав цим мерзотникам якихось образ?
— Жодних, — відповів Тиріон, — та вони бажають бути на боці переможця… а тому не тільки зрадники, а ще й дурні.
— Ти певний, що знайшов усіх?
— Варис запевняє, що так.
Як на Тиріонів смак, лебідь був надто жирний та надто гостро приправлений.
На блідому чолі Серсеї між її чарівних очей з’явилася зморшка.
— Щось ти занадто покладаєшся на того різанця.
— Він добре мені служить.
— Або ж переконав тебе у цьому. Гадаєш, він тільки тобі шепоче таємниці на вухо? Варис дає кожному з нас рівно стільки, щоб ми думали, ніби без нього пропадемо. В ту саму гру він грався зі мною, коли я тільки вийшла за Роберта. Кілька років я була певна, що не маю при дворі ліпшого друга, та зараз… — Вона хвильку роздивилася його обличчя. — Він каже, що ти хочеш забрати Хорта від Джофрі.
«Клятий Варис.»
— Клеган мені потрібен для важливішої справи.
— Немає справи важливішої, ніж берегти життя короля.
— Життю короля ніщо не загрожує. Коло Джофа буде відважний пан Озмунд, а з ним ще й Мерин Трант. — «Однак ті двоє не годяться ні на що інше.» — А Балон Лебедин та Хорт мені потрібні, щоб очолити вилазки. Щоб не пустити Станіса ані ногою на наш берег Чорноводної.
— Хайме очолив би вилазку особисто.
— З Водоплину? Неабияка вийшла б вилазка.
— Джоф — ще малий хлопчина.
— Хлопчина бажає брати участь у битві. І цього разу, як не дивно, має рацію. Я не збираюся ставити Джофрі у гущавину бою, але його мають бачити. Вояки б’ються лютіше за короля, котрий поділяє з ними небезпеку, ніж за того, який ховається за мамчині спідниці.
— Йому тринадцять років, Тиріоне!
— А ти згадай Хайме у тринадцять років. Якщо хочеш, щоб малий став сином свого батька, не заважай йому вчитися. Джоф має кращу броню, яку можна купити за золото. Навколо нього весь час буде тузінь золотокирейників. Якщо з’являться найменші ознаки того, що місто захоплять, я негайно доправлю його до Червоного Дитинця.
Він гадав, що стишить сестрині страхи, але зелені очі не заспокоїлися.
— То місто таки можуть захопити?
— Ні, не можуть.
«Але якщо зможуть, то молися, щоб ми якось втримали Червоний Дитинець до появи нашого зацного батечка.»
— Ти вже брехав мені раніше, Тиріоне.
— Без причини — ніколи, люба сестро. Я хочу дружби між нами так само, як і ти. Тому наказав звільнити князя Гиліса. — Тиріон, власне, і тримав Гиліса виключно задля цього знаку уваги. — Пана Бороса Блаунта теж можеш отримати назад.
Королева стиснула губи.
— Хай пан Борос хоч згниє у тому Росбі, — мовила вона, — але Томен…
— …лишиться там, де є зараз. Йому значно безпечніше під захистом пана Джаселина, ніж пана Гиліса.
Стольники прибрали лебедя, ледве скуштованого. Серсея майнула рукою, щоб подавали солодке.
— Сподіваюся, ти полюбляєш мандрики з ожиною.
— Чорні ягідки — мої улюблені.
— О, я це знаю вже досить давно. А ось ти знаєш, чому Варис такий небезпечний?
— Пограймося у загадки? Ні, не знаю.
— Бо не має прутня між ніг.
— Ти його теж не маєш. — «І невимовно потерпаєш від цього. Хіба ні, Серсеєчко?»
— Може, я теж небезпечна. Ти ж, з іншого боку, такий самий дурень, як усі чоловіки. Черв’як, що висить в тебе у штанях, нашіптує тобі половину твоїх думок.
Тиріон злизав крихти з пальців. Усмішка сестри подобалася йому дедалі менше.
— Може, й так. І саме зараз мій черв’як вирішив, що йому вже час відкланятися.
— Невже тобі недобре, братику? — Вона схилилася уперед, відкриваючи захопливий краєвид у вирізі сукні. — Якось ти раптом збентежився.
— Збентежився? — Тиріон зиркнув на двері. Йому здалося, що з-за них щось почулося. Він вже пошкодував, що з’явився сюди сам-один. — Раніше тебе ніколи не цікавив мій прутень.
— А мене цікавить зовсім не він, а те, куди ти його встромлюєш. Я ж не покладаюся на євнуха в усьому, на відміну від тебе. Я маю власні способи дізнаватися про різні речі… а надто такі речі, які люди від мене приховують.
— Що це ти хочеш сказати?
— А ось що — твоя маленька хвойда в мене.
Тиріон потягся по своє вино, купуючи собі хвилинку, щоб зібрати думки докупи.
— Я гадав, чоловіки тобі більше до смаку.
— Який ти вигадник! Ану зізнайся, чи ти вже і з цією одружився, га? — Коли Тиріон не відповів, Серсея зареготала і додала. — Яке полегшення для пана батька!
В Тиріоновому животі наче заворушився клубок вугрів. Як вона знайшла Шаю? Невже Варис зрадив? Чи всі його перестороги зруйнувала одна ніч, коли він з нетерплячки ринув чвалом просто до неї у маєток?