О так, хитромудрості йому не бракувало. Він не просто збирав золото і складав до сховища, ні. Він платив по королівських боргах розписками, а королівське золото пускав у обіг. Він купував хури, крамниці, майстерні, кораблі, будинки. Він купував збіжжя, коли його було вдосталь, і продавав печений хліб, коли того бракувало. Він купував вовну на півночі, льон — на півдні, мереживо — у Лисі; складав, перевозив, фарбував, продавав. Золоті дракони плодилися і множилися, а Мізинець давав їх у борг і повертав додому з налупленими дитинчатами.
А тим часом на всі посади потроху всідалися його люди. Усі четверо коронних ключників належали йому. Коронний рахівник і коронний ваговик були обрані й призначені ним. Очільники усіх трьох монетних дворів, портові наглядачі, відкупники податків, митники, скупники вовни, збирачі чиншу, підкоморії, винні акцизники… з кожних десяти дев’ятеро були Мізинцеві. Роду вони найчастіше були не надто високого: купецькі сини, дрібні паничі, а коли й іноземці. Та судячи з плодів їхньої праці, далеко здібніші, ніж їхні шляхетні попередники.
Ніхто ніколи не піддавав сумніву його призначення, та й навіщо? Мізинець ані для кого не становив загрози. Меткий, швидкий на гостре слівце, завжди до всіх дружній, привітний та усміхнений, завжди готовий знайти золото для короля або його Правиці… а до того ж невисокого роду, лише трохи вищий за заплотного лицаря. Чого такого боятися? Він не мав корогв чи значкового панства, найманого війська чи сильних замків, значних земельних володінь чи замірів на вигідний шлюб.
«Але чи можу я його чіпати?» — спитав себе Тиріон. — «Хай навіть він — зрадник.» Він не був певний, а надто зараз, коли вирувала війна. З часом він міг би замінити Мізинцевих попихачів на головних посадах своїми, але…
Знизу, з двору, почувся галас.
— О, його милість убив зайця, — зазначив пан Баеліш.
— Напевне, дуже незграбного, — відповів Тиріон. — Пане мій, ви виховувалися у Водоплині. Я чув, що ви близько знали усю родину Таллі.
— Можна сказати, так. Особливо дівчат.
— Наскільки близько?
— Зірвав їм обом вінці цноти. Це досить близько?
Брехня — а Тиріон був майже певний, що то брехня — була висловлена з такою недбалою певністю, що в неї майже вірилося. А чи не могла брехати Кетлін Старк? І про втрату цноти, і про кинджал? Що довше Тиріон жив на землі, то ставав дедалі певніший: не буває в світі ані простих речей, ані чистої правди.
— Доньки князя Гостера мене неполюбляють, — зізнався він. — Сумніваюся, що вони слухатимуть бодай якісь мої пропозиції. Але ж ті самі слова з ваших вуст можуть здатися їм музикою.
— Залежить, які саме слова. Якщо ви хочете віддати Сансу навзамін вашого брата, то витрачайте час когось іншого. Джофрі ніколи не віддасть свою іграшку, а пані Кетлін не така дурепа, щоб зміняти Крулеріза на дівчисько.
— Я бажав би додати до неї ще й Ар’ю. Мої люди її шукають.
— «Шукають» не значить «знайдуть».
— Я спробую запам’ятати цю мудрість, шановний пане. Втім, я сподівався на вашу поміч у справі пані Лізи. Для неї в мене є звабливіша пропозиція.
— Справді, з Лізою домовитися легше, ніж із Кетлін… і все ж спілкуватися з нею досить-таки обтяжливо, а вас вона, я так розумію, ненавидить.
— Вона вважає, що на те є причини. Коли я гостював у Соколиному Гнізді, вона наполягала, що саме я вбив її чоловіка, і не слухала жодних заперечень.
Тиріон нахилився уперед.
— Та якби я видав їй справжнього вбивцю Джона Арина, вона б, може, поставилася до мене прихильніше.
Мізинець аж випростався.
— Справжнього вбивцю, кажете? Зізнаюся, ви мене зацікавили. То що ж ви пропонуєте?
Настала Тиріонова черга всміхатися.
— Такі подарунки, які охоче дарують тільки друзям. Ліза Арин мусить зрозуміти.
— Ви потребуєте її дружби чи мечів її лицарів?
— І того, й іншого.
Мізинець попестив ошатну гостреньку борідку.
— Наразі Лізу турбують її власні негаразди. Верховинні роди набігають з Місячних гір у більшому числі, ніж будь-коли раніше… і далеко краще озброєні.
— Яка прикрість, — поспівчував той самий Тиріон Ланістер, який їх озброїв. — А я ж міг би допомогти. Сказати потрібне слово…
— І чого б їй коштувало те слово?
— Я бажаю, щоб пані Ліза разом із сином визнали Джофрі за короля, принесли йому клятву вірності та…