Але глянувши ще раз, вона не побачила білого лицаря. Міст через сухий рів був опущений, але ніким не охоронявся.
Не вагаючись, Санса обернулася і кинулася до шафи з одежею. «Що ж це я роблю?» — питала вона себе, поспіхом вдягаючись. — «Божевілля, та й годі.» На зовнішньому мурі виднілося світло безлічі смолоскипів. Чи не Станіс та Ренлі з’явилися нарешті вбити Джофрі й забрати собі престол свого брата? Але ж у такому разі варта підняла б міст і відрізала Маегорів Острог від зовнішнього замку. Санса накинула на плечі простого сірого кобеняка і вхопила ножа, яким зазвичай різала м’ясиво. «Якщо це пастка, то краще померти, ніж мучитися далі» — сказала вона собі, ховаючи ножа під одежею.
Коли вона вислизала надвір, у ніч, повз неї пробігла валка стражників, озброєних мечами, у червоних киреях. Вона почекала, поки вони опиняться якнайдалі, й тільки тоді зважилася перебігти мостом, який саме ніхто не вартував. У дворі вояки чіпляли паси з мечами та підтягали сідла на конях. Вона побачила пана Престона коло стайні з трьома іншими білими лицарями, що сяяли корзнами, наче місяць, поки допомагали Джофрі вдягати броню. Побачивши короля, вона затамувала подих, та на щастя, він її не помітив, бо саме гукав по свого меча та арбалета.
У глибині замку галас чувся дедалі гірше; Санса не сміла навіть озирнутися зі страху, що Джофрі побачить її ззаду… або ще гірше, підкрадеться. Зміїсті сходи вихилялися попереду, помережані смужками миготливого світла з вузьких вікон у височині. Доки Санса дісталася верхівки сходів, то геть захекалася. А тоді збігла тінистою колонадою і притиснулася до стінки, щоб відсапатися. Коли щось шурхнуло їй по нозі, вона трохи не вистрибнула з власної шкіри, але то виявився лише кіт — подертий, чорний, з відгризеним вухом. Істота пирхнула на неї слиною і відстрибнула геть.
Поки Санса досягла божегаю, від гармидеру лишився тільки ледь чутний брязкіт сталі та віддалені вигуки. Санса щільніше загорнулася в кобеняка. Повітря густо просякло пахощами землі та листя. «Панночці тут ой як сподобалося б» — подумала вона. У божегаї відчувалося щось зовсім дике; навіть тут, посеред замку в самому серці великого міста, за тобою, здавалося, стежать крізь тисячу невидимих очей старі боги.
Санса шанувала радше материних богів, аніж батькових. Її тішили різьблені подоби, образи у свинцевому склі, пахощі кадильниці, септони у рясах та з кришталями, чарівне витанцьовування веселок над вівтарями, викладеними перломутером, оніксом і лазуриком. Та все ж вона не могла заперечувати, що і в божегаї є якась сила. Особливо вночі. «Допоможіть мені» — молилася вона, — «пришліть мені друга, правдивого лицаря, щоб захистив мене…»
Вона перебігала від дерева до дерева, відчуваючи пальцями шорсткість кори. Щоки зачіпало листя. Чи не спізнилася вона часом? Чи не пішов він занадто скоро? А чи й взагалі приходив? Може, зважитися і покликати його? Гай навколо стояв тихий, наче приголомшений…
— Я боявся, що ти не прийдеш, дитино.
Санса крутнулася на голос. Непевною ходою з тіней виступив опасистий чоловік з товстою шиєю. На собі він мав важкого темного сіряка з накинутим на голову каптуром, та коли його щоки торкнулася ниточка місячного сяйва, Санса одразу впізнала хворобливі плями на шкірі й сітку набряклих жил.
— Пане Донтосе, — видихнула вона, подумки поховавши всяку надію. — То це ви?
— Так-так, панно. — Коли він підсунувся ближче, вона добре розчула кислий винний перегар у його подиху. — Це я.
І простяг до неї руку.
Санса відсахнулася.
— Не смійте! — Вона сягнула рукою під кобеняка, до схованого ножа. — Що… чого вам від мене треба?
— Врятувати вас, — відповів Донтос, — як ви врятували мене.
— Та ви ж п’яні, хіба ні?
— Ну перехилив якусь чарку задля сміливості. Якщо мене зараз схоплять, то здеруть шкіру зі спини.
«А що, цікаво, зроблять мені?» Санса знову впіймала себе на думці про Панночку. Вовчиця вміла винюхувати брехню, так… але ж вона мертва, батько убив її, а все з-за Ар’ї. Санса видобула ножа і виставила його обіруч поперед себе.
— Та ви що, пхнути мене хочете? — спитав Донтос.
— І пхну, — відповіла вона. — Кажіть, хто вас прислав!
— Ніхто, ласкава панно. Присягаюся лицарською честю.