«Мирцела» — подумав він. — «Ось і налупилося яєчко. Нумо подивимося, якого кольору вилізло курча.»
— Про лантух збіжжя ти кажеш недоречно. Мирцела є принцесою. Дехто скаже, що принцеси народжуються саме для такої долі. Чи може, ти мала намір видати її за Томена?
Її рука рвучко хльоснула, вибиваючи з його руки келиха і розхлюпуючи вино на підлогу.
— Брат ти мені чи ні, але за таке я мала б вирвати тобі язика. Намісниця при Джофрі — я, а не ти, і я кажу, що Мирцелу не повезуть тому дорнійцеві, як крам на возі — так, як мене повезли до Роберта Баратеона!
Тиріон струсив вино з пальців і зітхнув.
— А чому ні? У Дорні їй буде далеко безпечніше, ніж зараз тут.
— Ти зовсім не маєш розуму, чи він у тебе геть збочений? Ти знаєш незгірш мене, що Мартели не мають причини нас любити!
— Мартели мають безліч причин нас ненавидіти. Але я чекаю, що вони таки погодяться. Великий князь Доран плекає образи на дім Ланістер на протязі життя лише одного покоління. А от проти Штормоламу та Вирію дорнійці воюють вже тисячу років. І все-таки Ренлі вирішив, що підтримка Дорну вже в нього у кишені. Мирцелі дев’ять років, Тристанові Мартелу — одинадцять. Я запропонував влаштувати їхнє весілля, коли вона досягне чотирнадцяти. До того часу вона житиме у Сонцесписі почесною гостею під захистом князя Дорана.
— Заручницею, — стиснула губи Серсея.
— Почесною гостею, — наполіг Тиріон. — Підозрюю, що Мартели поводитимуться з Мирцелою значно ласкавіше, ніж Джофрі — з Сансою Старк. Я маю намір послати з нею пана Ариса Дубосерда. Маючи при собі для захисту лицаря Королегвардії, вона не дозволить нікому забути, хто вона така і навіщо приїхала.
— Якщо Доран Мартел вирішить, що смерть моєї доньки змиє кров його сестри, то Арис Дубосерд її не врятує.
— Мартел має забагато честі, щоб замордувати дев’ятирічну дівчинку, ще й таку милу та невинну, як Мирцела. Тримаючи її при собі, він може бути певний, що ми дотримаємо угоди зі свого боку, а умови її надто спокусливі, щоб на них не зважати. Мирцела — то ще не все, що йому обіцяно. Я запропонував йому також убивцю його сестри, місце у раді короля, декілька замків у Порубіжжі…
— Це занадто. — Серсея кинулася від нього швидким кроком, розвіваючи спідницями, невгамовна, мов левиця. — Ти пообіцяв забагато, ще й без мого дозволу та підпису!
— Ми говоримо не про аби кого, а про великого князя дорнійського. Якби я пообіцяв менше, він би плюнув мені межи очі.
— Ні, це забагато! — правила своєї Серсея, обертаючись назад.
— А чим би ти його спокушала — діркою в себе між ніг?! — спалахнув гнівом Тиріон.
Цього разу ляпас вийшов неабиякий, і хоча Тиріон його чекав, голова аж смикнулася і хруснула на плечах.
— Мила моя сестричко, — мовив він, — обіцяю тобі й клянуся, що це останній удар, якого ти мені завдаєш.
Сестра засміялася.
— Не погрожуй мені, курдупелю. Гадаєш, тебе захищає батьків лист? То клапоть паперу. Едард Старк теж мав клапоть паперу, і де він тепер?
«Едард Старк не мав міської варти» — подумав Тиріон, — «моїх гірських друзів і сердюків Брона. А я маю.» Принаймні, так він сподівався. Адже при цьому доводилося вірити Варисові, панові Джаселину Бережняку, Бронові… напевне, Едард Старк теж свого часу плекав оманливу певність щодо своєї безпеки.
І все ж він нічого не відповів. Мудра людина не стане лити шал-вогонь на розпалену жарівницю. Натомість він налив нового келиха вина.
— Як ти гадаєш: чи безпечно буде Мирцелі у Король-Березі, коли місто впаде? Ренлі та Станіс виставлять її голову на мурі коло твоєї.
І тут Серсея почала плакати.
Тиріона Ланістера менше б заскочило зненацька, якби цієї миті до покою в’їхав Аегон Завойовник верхи на драконі, жонглюючи лимонними тістечками. Він не бачив сліз сестри, відколи вони дітьми жили у Кастерлі-на-Скелі.
Він зробив до неї незграбний крок. Коли твоя сестра плаче, звичай велить якось її втішити… якщо тільки це не Серсея. Він обережно потягнувся рукою їй до плеча.
— Ану не чіпай мене! — гарикнула вона, вивертаючись. Чомусь саме це в неї вийшло найболючіше — гірше за ляпаси. Червоніючи лицем, шаленіючи від гніву та горя, Серсея хапала ротом повітря. — І не дивись на мене… отак не дивись… тільки не ти…
Тиріон чемно відвернувся спиною.
— Я не хотів тебе лякати. Обіцяю, з Мирцелою нічого не станеться.
— Брехун! — вигукнула вона позаду нього. — Я тобі не мала дитина, щоб втішатися порожніми обіцянками. Ти мені вже казав, що звільниш Хайме. То де ж він?