— Треба гадати, сидить у Водоплині безпечно і під вартою. Чекає, поки я знайду спосіб його врятувати.
Серсея пирхнула.
— От би мені народитися чоловіком. Тоді б я не потребувала жодного з вас. Нічого з цього не можна було дозволяти від самого початку. Як Хайме примудрився втрапити у полон до того хлопчака? А пан батько? Я так у нього вірила, дурепа, і де ж він, коли найбільше потрібен? Що він взагалі робить?
— Війну веде.
— З-за мурів Гаренголу! — презирливо скривилася вона. — Який цікавий спосіб воювати. Підозріло нагадує хованки.
— А ти подумай ще раз.
— І що ж я маю надумати? Батько сидить у одному замку, Робб Старк сидить у іншому, і жоден геть нічого не робить.
— Сидіти можна у різні способи, — зазначив Тиріон. — Так, кожен начебто чекає на перший порух іншого. Але ж лев сидить готовий до стрибка, врівноважений, тільки що хвостом метляє. А мале козеня завмерло від жаху, аж у кишках йому млосно. Куди б воно не стрибнуло, лев його там заскочить, і малий про це знає сам.
— То ти впевнений, що лев — це саме батько?
Тиріон вишкірився.
— Чого б іще його малювали на усіх наших корогвах?
Королева пустила його жарт повз вуха.
— Якби в полон потрапив батько, авжеж Хайме не сидів би без діла. Оце я тобі обіцяю.
«Еге ж, він би кидався на мури Водоплину, трощачи своє військо на друзки, а тверезий розрахунок хай Інші з’їдять. Він же ніколи не мав терплячки — так само, як ти, люба сестро.»
— Не всі з нас уміють бути такими хоробрими, як Хайме, та є й інші способи вигравати війни. Гаренгол сильно укріплений і добре розташований.
— А Король-Берег — ні, як ми обоє чудово знаємо. Поки батько грає у лева та козеня зі Старковим малим, Ренлі рухається в наш бік трояндовим гостинцем. Та він будь-якого дня може опинитися під брамою!
— За один день місто не впаде. З Гаренголу досюди королівським гостинцем дорога пряма і швидка. Ренлі ще й свої обложні пристрої гарненько не розставить, а батько вже застукає його ззаду. Батькове військо правитиме за молот, а мури міста — за ковадло. Чарівна вийде картинка.
Зелені Серсеїни очі сторожко втупилися у нього, свердлячи до глибини душі й водночас спрагло шукаючи тієї певності, яку він їй так наполегливо підсовував.
— А що як Робб Старк теж виступить у похід?
— Гаренгол стоїть досить близько до бродів на Тризубі, щоб Руз Болтон не зміг безпечно переправити північну піхоту на з’єднання з кіннотою Молодого Вовка. Старк не може рушити на Король-Берег, спершу не взявши Гаренголу, а для цього він заслабкий навіть разом з Болтоном.
Тиріон пустив у хід найпереможнішу зі своїх посмішок.
— Тим часом пан батько дощенту виїдає річковий край, а наш дядько Стафорд збирає свіже рушення при Скелі.
Серсея озирнула його підозрілим оком.
— Як ти усе це знаєш? Хіба батько розповів тобі про свої наміри, коли надсилав сюди?
— Та ні. Але я добре роздивився мапу.
Її сторожкий погляд змінився на презирливий.
— То ти, Бісе, усе це вигадав у своїй потворній бісовій голові?
Тиріон поцокав язиком.
— Е, сестричко, дозволь тебе запитати: якби ми не перемагали, хіба Старки прохали би про мир?
Він витяг листа, якого привіз пан Клеос Фрей.
— Молодий Вовк надіслав нам умови миру, от бачиш. Геть неприйнятні умови, правду кажучи. Та все ж це якийсь початок. Чи не бажаєш подивитися?
— Так, бажаю. — За один миг ока перед ним знову постала королева. — Де це ти їх узяв? Листа мали привезти до мене.
— Навіщо ж потрібна Правиця, як не брати та приносити різні речі?
Тиріон передав їй листа. Щока й досі скніла там, де свій слід залишила долоня Серсеї. «Та нехай би оббілувала мені половину обличчя, аби за таку ціну погодилася на дорнійський шлюб.»
Він відчував, що тепер цей шлюб у нього в кишені. А заразом і звістка про те, хто саме його зрадив… і саме вона — найсмачніша вишенька на його пирозі.
Бран III
Танцівницю вбрали у капи сніжно-білої вовни, прикрашені сірим лютововком дому Старк. На Брана вдягли сірі штани та білий жупан з горностаєвою облямівкою рукавів та коміра. Проти серця він носив пряжку в подобі вовчої голови зі срібла та вилощеного чорного бурштину. Він би краще взяв із собою Літа, ніж чіпляв на груди оте срібне брязкальце, та пан Родрік непохитно стояв на своєму.
Низькі кам’яні сходи затримали Танцівницю лише на якусь мить. Коли Бран спонукав її рухатися далі, вона подолала їх зовсім легко. За дубовими дверми, окутими залізом, у великій трапезній палаті Зимосічі стояли вісім довгих рядів столів на кобильницях — по чотири з кожного боку проходу, залишеного посередині. На лавах юрмилися плече до плеча люди.