То це її, виходить, кликали Кралею… вельми жорстокий жарт. Волосся під шоломом нагадувало стріху брудної соломи, а обличчя… Брієнна мала великі, дуже сині очі — очі молодої, довірливої, незлобивої дівчини, але ж решта її рис… всі вони були завеликі й грубі, криві зуби виступали наперед з надто широкого рота — такого повногубого, що він здавався напухлим. Щоки та лоба вкривало ластовиння, ніс неодноразово ламали. Серце Кетлін заповнила жалість. Чи буває на світі нещасніша істота, ніж неоковирна на вроду жінка?
І все ж, коли Ренлі відірвав з плечей її подерту накидку і натомість пристебнув веселкове корзно, Брієнна Тарфійська аніскільки не виглядала нещасливою. Обличчя осяяла посмішка, голос пролунав сильно й гордовито:
— Моє життя належить вам, ваша милосте. Від сього дня я є щит вашої оборони, в чому присягаюся старими богами й новими.
Моторошно було дивитися, як вона споглядає короля: згори вниз, бо на зріст переважала його на добру долоню, хоч і сам Ренлі ростом майже не поступався покійному братові.
— Ваша милосте! — Пан Колен із Зеленоставів зістрибнув з коня, щоб підійти до помосту. — Прошу ласки!
Він став на коліно.
— Маю честь привести перед ваші очі пані Кетлін Старк, прислану посольством від її сина Робба, князя і господаря на Зимосічі.
— Господаря на Зимосічі та Короля-на-Півночі, пане мій, — виправила його Кетлін, а тоді злізла з коня і стала поруч з паном Коленом.
Король Ренлі дуже здивувався.
— Пані Кетлін? Яка радість для нас. — І обернувся до молодої королеви. — Люба моя Маргеріє, перед вами пані Кетлін Старк із Зимосічі.
— Ми раді вітати вас в себе, пані Старк, — м’яко та чемно вимовила дівчина. — Я шкодую про вашу втрату.
— Дякую за добрість, — відказала Кетлін.
— Присягаюся вам, пані, я примушу Ланістерів відповісти за вбивство вашого чоловіка, — оголосив король. — Коли я ввійду до Король-Берега, то надішлю вам голову Серсеї.
«Та чи поверне це мені Неда?» — спитала вона себе, а вголос мовила:
— Мені досить буде знати, що правосуд вчинено, добрий пане.
— Ваша милість! — різко виправила Брієнна Блакитна. — Вітаючи короля, належить ставати на коліно.
— Відстань від князя до короля не така вже й довга, панно, — мовила Кетлін. — Князь Ренлі вдягнув корону, мій син також. Якщо бажаєте, ми можемо постояти тут у грязюці та посперечатися про належні один одному титули й почесті. Але мені гадалося, що ми маємо важливіші справи для обговорення.
Дехто з панства Ренлі почав щось галасувати, але король тільки засміявся.
— Добре сказано, ласкава пані. Милостями будемо мірятися, як виграємо цю війну. А поки скажіть мені, коли ваш син збирається виступити на Гаренгол?
Не дізнавшись спершу, ким вважати цього короля: другом чи ворогом, Кетлін не мала наміру виказувати йому ані дещиці Роббових військових задумів.
— Я не сиджу в військовій раді мого сина, пане.
— Аби ж лишив мені кілька Ланістерів, а на інше я не жалітимуся. Що він зробив з Крулерізом?
— Хайме Ланістер утримується як бранець у Водоплині.
— Він досі живий? — Князя Матіса Рябина, здається, це засмутило.
Зачудований Ренлі зазначив:
— Хто б гадав, що лютововк — добріший серцем звір, ніж лев.
— Добріший за Ланістерів, — пробурмотіла пані Дубосерд, гірко скривившись, — це сухіший за море.
— А я кажу, що це слабкість. — Князь Рандил Тарлі мав коротку цупку сиву бороду і славу людини, яка каже правду в очі. — Не бажаю вас образити, пані Старк, та князеві Роббу краще личило б засвідчити свою вірність королю особисто, не ховаючись за материними спідницями.
— Король Робб веде війну, добрий пане, — з крижаною чемністю відповіла Кетлін, — а не грається у турніри.
Ренлі вишкірився усмішкою.
— Обережніше, пане Рандиле. Від цієї пані ви, здається, діждетеся тільки доброго одкоша.
Він покликав шафаря у ліберії кольорів Штормоламу.
— Розташуйте супутників вельможної пані та забезпечте усіма вигодами. Пані Кетлін оселиться у моєму власному шатрі. Князь Крестав зі своєї ласки віддав мені у вжиток свій власний замок, тож шатра я наразі не потребую. Коли ви, ласкава пані, перепочинете, я вважатиму за честь поділити з вами трунок і частунок на учті, що нам сьогодні влаштовує князь Крестав. Це буде прощальна учта. Уявляю собі, як палко його вельможність бажає нарешті побачити п’яти моєї голодної орди.
— Неправда ваша, милостивий володарю, — заперечив худорлявий молодик, який, напевне, і був князь Крестав. — Що моє, те ваше.
— Коли таке казали моєму братові Роберту, він ловив людей на слові, — усміхнувся Ренлі. — Чи маєте ви доньок, пане?