— А чи знає батько, що ти тепер дружина його корабельника? — спитав він сестру.
— Не більше, ніж сам Сигрін. — Вона здвигнула плечима. — «Есгред» звалася перша збудована ним лодія. Він її назвав ім’ям матері. Хоч ріж, не скажу, кого з них він любив більше.
— То ти брехала мені у кожному слові!
— Чому ж у кожному? Пам’ятаєш, я казала, що полюбляю зверху? — вишкірилася Аша.
Він тільки залютував ще дужче.
— А нісенітниці про те, яка ти мужня жона, ще й з дитям…
— О ні, тут я майже не збрехала.
Аша хутко скочила на ноги.
— Рольфе, сюди! — загукала вона до одного з танцівників, піднявши руку.
Той побачив її, крутнувся, і з його руки раптом вилетів топірець, виблискуючи у світлі смолоскипів при кожному оберті. Теон тільки придушено кавкнув, а тим часом Аша вихопила топірець з повітря і вгатила лезо у стіл, розрубавши навпіл його полумисок з хліба і заляпавши йому вбрання юшкою.
— Осьде мій пан чоловік.
Сестра сягнула всередину сукні та дістала вузького кинджала з западинки.
— А осьде мале дитинча коло моїх грудей.
В ту мить Теон Грейджой не міг уявити собі власного обличчя, проте раптом зрозумів, що велика трапезна гримить реготом — і регочуть бенкетники з нього. О божечки, навіть батько посміхався, а дядько Віктаріон потроху справляв смішки. Теон у відповідь спромігся хіба що кисло скривитися. «Ще подивимося, хто сміятиметься останнім, паскудне створіння.»
Аша висмикнула топірець зі столу і жбурнула його назад танцюристам під свист та гучне схвальне волання.
— Раджу послухати, що я казала тобі про вибір людей для лодії. — Роб поставив перед ними таріль, Аша наколола на кінчик кинджала солону рибку і з’їла її. — Якби ти потурбувався бодай щось дізнатися про Сигріна, я б тебе нізащо не надурила. Ти десять років прожив вовком, а тоді з’явився і вирішив королювати на островах, де ти нікого й нічого не знаєш. Та невже? З якого це дива люди битимуться і помиратимуть за тебе?
— Бо я їхній законний принц, — сухо відповів Теон.
— За законом зелених земель — може, й так. Але ми тут самі собі пишемо закон, чи ти не забув?
Теон почепив похмуру пику і згадав про зіпсовану страву на столі. Скоро юшка потече йому на коліна. Він хутко загукав до робів, щоб ті прибрали. «Півжиття чекав, щоб повернутися додому, і задля чого? Задля кпинів та презирства?» Не такий Пайк він пам’ятав. Але чи справді пам’ятав? Адже забрали його звідси у заручники ще зовсім малим.
Харч на бенкеті подавали доволі вбогий: кілька різних тушкованих рибних юшок, чорний хліб, козлятину, не присмачену ніяким пряним зіллям. Найсмачнішим видався Теонові пиріг з цибулею. Пиво та вино наливали щедро і опісля того, як зі столу прибрали страви.
Нарешті князь Балон Грейджой підвівся з Морекамінного Престолу.
— Кінчайте питво і приходьте до моєї світлиці, — наказав він найближчому застільному товариству. — Маємо обговорити задумане.
Він полишив їх без жодного іншого слова, оточений з боків двома стражниками. Брати князя вийшли слідом. Теон і собі був підвівся — рушати наступним.
— Здається, мій менший братик кудись поспішає. — Аша підняла свого пивного рога і махнула чашникові.
— Наш панотець чекає.
— Він чекає вже багато років. Не помре, як почекає ще трохи… але якщо ти лякаєшся його гніву, то хутко біжи, я не тримаю. Принаймні дядьків доженеш залюбки. — Вона всміхнулася. — Адже один — п’яний від морської води, а другий — здоровезний тупий бугай, який може і дороги не знайти.
Теон знову сів, роздратований.
— Я ні за ким не ганятимуся.
— Крім кожної жінки на дорозі?
— То не я хапав тебе за прутень.
— А в мене його нема, чи ти забув? Проте все інше, що в мене є, ти вхопити не забарився.
Він відчув, як на щоки наповзає фарба.
— Я чоловік, і маю чоловічу хіть. Це ти — збочена істота!
— Ні, лише сором’язлива діва.
Ашина рука пірнула під столом і стиснула його прутня. Теон трохи з крісла не підскочив.
— Хіба ти, братику, більше не хочеш, щоб я привела тебе у свою гавань?
— Ні, для шлюбу ти не годишся, — вирішив Теон. — Коли я всядуся на престол, то, певно, запроторю тебе у сестри-мовчальниці.
Він скочив на ноги і пішов непевним кроком шукати батька.
Поки він дістався підвісного мосту до Морської Башти, почався дощ. Шлунок його нуртувало, наче хвилі унизу, вино заважало стати рівно. Теон зарипів зубами і міцніше вхопився за мотузку, долаючи шлях через провалля і уявляючи, що стискає Ашину шию.