Та Мізинець вибаченнями не втішився.
— Мені не смакує слухати брехню, мосьпане. Наступного разу не залучайте мене до своїх оборудок.
«Тільки якщо ти пообіцяєш те саме» — подумав Тиріон, зиркнувши на кинджал у піхвах при Мізинцевому боці.
— Якщо я вас образив, то вельми шкодую про таку прикрість. Усі ж знають, як ми вас любимо, ласкавий пане. Вас нам ніхто не замінить.
— То спробуйте не забувати. — На цих словах Мізинець пішов геть.
— Нумо пройдемося, Варисе, — мовив Тиріон.
Вони разом вийшли через королівські двері за престолом. Капці євнуха тихо шелестіли по каменях підлоги.
— Знаєте, а пан Баеліш таки має рацію. Королева ніколи вам не дозволить відіслати свою сторожу.
— Дозволить. Бо ви самі про це подбаєте.
По Варисових пухких вустах майнула посмішка.
— Та невже?
— Та напевне ж. Ви їй повідомите, що так треба задля звільнення Хайме.
Варис торкнувся напудрованої щоки.
— Тут, поза сумнівом, не обійдеться без тих чотирьох добродіїв, яких ваш Брон так ретельно розшукує по всіх найбрудніших гнидниках Король-Берега. Злодія, отруйника, мартопляса та горлоріза.
— Коли вдягнути їх у кармазинові киреї та левові шоломи, то будуть не гірші за інших стражників. Я певний час шукав якоїсь штуки, щоб провести їх до Водоплину, а тоді подумав сховати їх просто на видноті. Вони в’їдуть верхи до головної брами під ланістерівськими корогвами, супроводжуючи кістки князя Едарда. — Тиріон лукаво всміхнувся. — За самими чотирма слідкували б вельми ретельно, а от четверо серед сотні легко загубляться у замку. Тому я мушу послати справжніх стражників разом з облудними… і саме так ви скажете моїй сестрі.
— І заради свого улюбленого брата вона погодиться, незважаючи на свій переляк.
Вони саме проходили безлюдною колонадою.
— Та все ж втрата кармазинового війська примусить королеву непокоїтися.
— Мені до смаку, коли вона непокоїться, — відповів Тиріон.
Пан Клеос Фрей виїхав того самого дня у супроводі Вилара та сотні червоних ланістерівських стражників. Загін, надісланий Роббом Старком, приєднався до них біля Король-Брами, і довгий шлях на захід розпочався.
Тиріон знайшов Тімета у куренях за грою в кості з його Смаленими.
— Приходь опівночі до моєї світлиці.
Тімет вирячив на нього єдине око і ледь кивнув. Довгих балачок він не любив.
Того вечора Тиріон бенкетував з Кам’яними Ґавами та Братами Місяця у малій трапезній, хоча вина цурався — мав-бо цього разу зберегти тверезий розум.
— Шагга, який зараз місяць?
Шагга страшно вишкірився.
— Та мабуть, чорний.
— На заході такий місяць кличуть «зрадницьким». Спробуй сьогодні не надто надудлитися, і щоб сокира була гостра.
— Сокира в Кам’яної Ґави гостра завжди, а сокири Шагги — гостріші за всі. Колись я відрубав голову чолов’язі, а він і не знав, доки не схотів волосся зачесати. А голова йому взяла та відвалилася!
— То ось чому ти ніколи не чешеш своє волосся?
Кам’яні Ґави заревли та затупотіли ногами, а Шагга затюгукав гучніше від усіх.
Опівночі замок стояв тихий та темний. Певна річ, кілька золотокирейників на мурах побачили, як вони виходили з Башти Правиці, та ніхто не писнув: Тиріон був Правиця Короля і ходив, куди хотів.
Під п’ятою Шаггиного чобота не надто грубі дерев’яні двері тріснули, досередини полетіли тріски. Тиріон почув звідти жіночий зойк. Шагга розрубав двері навпіл трьома могутніми ударами сокири і ногами пробив шлях крізь руїни. За ним рушив Тімет, а слідом Тиріон, ретельно оминаючи гострі уламки. Вогонь у комині вигорів, жевріло лише кілька жарин, і опочивальнею простяглися густі тіні. Коли Тімет зірвав важку запону ліжка, звідти на нього вирячила величезні білі очі оголена служниця.
— Благаю, панове, — забелькотіла вона, — не чіпайте мене.
Вона відсахнулася від Шагги, зашаріла та перелякана, пробуючи прикрити свої чарівні принади руками; однієї руки їй весь час бракувало.
— Іди геть, — наказав Тиріон. — Ти нам не потрібна.
— Шагга хоче цю жінку.
— Шагга хоче кожну хвойду в цьому хвойдиному місті, — пожалівся Тімет, син Тімета.
— Еге ж, — радо погодився Шагга. — Шагга подарує їй міцну дитину.
— Якщо вона захоче міцну дитину, то знатиме, кого питати, — зауважив Тиріон. — Тімете, виведи її… тільки ласкаво, прошу тебе.
Смалений висмикнув дівчину з ліжка і наполовину випхав, наполовину витяг її з опочивальні. Шагга спостерігав похнюплений, наче щеня. Дівчина запнулася на руїнах дверей і вискочила у прохід від міцного штурхана Тімета. Над головою репетували круки.