Тиріон стяг з ліжка м’яку ковдру, відкриваючи під нею великого маестра Пицеля.
— Скажіть-но, маестре, чи схвалює Цитадель ваші постільні пригоди зі служницями?
Старий був так само голий, як і дівчина, хоча око вабив до себе значно менше. Очі його з важкими повіками нарешті були широко розплющені.
— Щ-що відбувається? Я-як це розуміти? Я старий та в-вірний слуга…
Тиріон видерся на ліжко.
— Такий вірний, що відіслали до Дорана Мартела тільки одного з моїх листів. А іншого віддали моїй сестрі.
— Ні-ні, — замекав Пицель. — Ні, то наклеп, клянуся, то не я. Варис, то був Варис, Павук, я ж вас застерігав…
— Чи усі маестри так погано брешуть? Я сказав Варисові, що віддаю великому князеві Дорану на виховання мого небожа Томена. Мізинцеві розповів, що хочу видати Мирцелу за Роберта, князя на Соколиному Гнізді. Про те, що пропоную Мирцелу дорнійцям, я не казав геть нікому… тільки написав у листі, якого довірив вам.
Пицель зсудомлено вчепився у край ковдри.
— Птахи губляться, листи крадуть чи продають… то був Варис, я вам таке можу розповісти про того євнуха, що в вас кров захолоне в жилах…
— Моя пані полюбляє, щоб кров у мені текла гаряча.
— Майте на увазі, на кожну таємницю, що євнух шепоче вам у вухо, він ще сім ховає для себе. А Мізинець, ой пробі, той взагалі…
— Я все знаю про пана Петира. І довіряю йому майже так, як вам. Шагга, відріж його цюцюрку і згодуй козі.
Шагга здійняв величезну обосічну сокиру.
— Тут нема кози, півпане.
— Якось обійдися.
Шагга заревів і хутко рушив уперед. Пицель заверещав і обісцявся, бризкаючи сечею на всі боки, поки намагався уникнути Шаггиних рук. Дикун схопив його за кінець пишної хвилястої бороди та одним помахом сокири вкоротив її на три чверті.
— Як гадаєш, Тімете, наш друг стане більш згідливий та балакучий, коли ми здеремо з нього всю вовну?
Тиріон витер сцянки з чобіт клаптем простирадла.
— Авжеж скоро скаже правду. — В порожній випаленій Тіметовій очниці стояло тихе озеро темряви. — Я чую, як він смердить страхом.
Шагга жбурнув жменю волосся на очерет і вхопив за те, що лишилося від бороди.
— Стійте тихо, маестре, — закликав його Тиріон. — Коли Шагга лютує, йому руки тремтять.
— Шаггині руки ніколи не тремтять, — гнівно заперечив велетень, притиснув круглясте лезо до тремтливого підборіддя Пицеля і почав пиляти рештки його бороди.
— Скільки часу ви шпигуєте для моєї сестри? — спитав Тиріон.
Пицель дихав часто і мілко.
— Все, що я робив, я робив задля добра дому Ланістер.
Широкий лоб старого вкрився плівкою поту, пасма білого волосся липнули до зморшкуватої шкіри.
— Завжди… багато років… вашого ясновельможного батька, спитайте його, завжди йому вірно служив… це ж я переконав Аериса відчинити браму…
Це була для Тиріона новина. Адже коли місто впало, він був усього лише бридким хлопчаком у Кастерлі-на-Скелі.
— Тобто великий погром Король-Берега — це ваших рук справа?!
— Заради держави! Коли Раегар загинув, війна скінчилася! Аерис був навіжений, Візерис — надто юний, принц Аегон — ще немовля коло грудей, а держава потребувала короля. Я молився, щоб ним став ваш добрий батечко, але Роберт був занадто сильний, а князь Старк з’явився надто швидко…
— Цікаво, скількох ви заразом зрадили? Аериса, Едарда Старка, мене… короля Роберта теж? Князя Арина, принца Раегара? З чого все почалося, Пицелю?
Чим усе скінчиться, він вже знав.
Сокира шкрябала Пицелевого борлака і зачіпала мляву вислу шкіру під щелепою, зголюючи останні волосини.
— Вас… тут не було, — видихнув він, коли лезо ковзнуло вище, до щік. — Роберт… його рани… якби ви їх бачили, якби нюхали, ви б знали напевне…
— Ой, та я знаю, що всю справу зробив за вас вепр… але ж якби чогось не доробив, то ви б, поза сумнівом, скінчили задумане.
— Він був негідний король… марнославний п’яниця та розпусник… він радо б позбавився вашої сестри, своєї королеви… благаю… Ренлі змовлявся привезти до двору вирійську князівну, щоб спокусити свого брата… чиста правда, от як перед богами…
— А на що змовлявся князь Арин?
— Він знав, — мовив Пицель. — Про те… про те, що…
— Я знаю, про що він знав, — обірвав Тиріон, який зовсім не прагнув, щоб те саме взнали Шагга й Тімет.
— Він відсилав дружину назад до Соколиного Гнізда, а сина — на виховання до Дракон-Каменя… хотів діяти…