Зовнішня брама була схоплена смугами міді, середня — заліза; на внутрішній брамі сяяли золоті очі. Усі вони відчинилися, коли Дані наблизилася. Коли вона в’їжджала до міста, до неї ринули малі діти, щоб розкидати дорогою квіти. На дітях були золоті сандалі та яскрава фарба, і більше геть нічого.
Всі кольори, яких бракувало у Ваес Толорро, зібралися тут, у Карфі. Навколо неї громадилися такі неймовірні будинки, наче вона бачила гарячковий сон усіх відтінків рожевого, фіалкового та брунатного. Вона проминула спижеву арку в подобі двох сплетених у паруванні змій з дрібними лусочками нефриту, обсидіану та лазуриту. Стрункі башти здіймалися так високо, як Дані ще ніколи не бачила; вибагливі водограї у подобі грифонів, драконів та мантикор мерехтіли на кожному майдані.
Карфійці розташувалися на вулицях або дивилися з вишуканих балконів, надто крихких і невагомих на вигляд, щоб тримати їхню вагу. То були високі бліді люди, вдягнені у льон, альтембас, тигрове хутро; Даніним очам усі вони здавалися можновладними панами та паніями. Жінки носили шати, що лишали ліву грудь оголеною; чоловіки полюбляли шовкові спідниці, вишиті бісером. Минаючи їх у шкурі лева з Дрогоном на правому плечі, Дані відчувала себе якоюсь розкошланою варваркою. Дотракійці кликали карфійців «молочарями» за їхню бліду шкіру, а хал Дрого мріяв про день, коли зможе грабувати і плюндрувати великі міста сходу. Вона зиркнула на своїх кревноїзників, темні мигдалеподібні очі яких не виказували ані натяку на їхні справжні думки. «Чи бачать вони навколо тільки багату здобич?» — спитала себе Дані. — «Які ж ми, напевне, дикуни у очах цих карфійців».
П’ят Прей провів її маленький халазар серединою великої аркади, де на стовпах з білого та зеленого мармуру стояли стародавні звитяжці міста, втричі більші за свій справжній зріст. Вони проминули великий базар у склепінчастій будівлі, де на ґратчастій стелі жили тисячі грайливо забарвлених птахів. Дерева та квіти буяли на ступінчастих стінах над ятками та крамницями, а унизу продавали, мабуть, усе, що боги дарували цьому світові.
Її срібна сахнулася від купця-магната Цзаро Чжуана Даксоса, коли той наблизився — Дані вже знала, що коні не терплять сусідства верблюдів.
— Якщо ви побачите тут щось варте вашого бажання, о найпрекрасніша з жінок — тільки скажіть, і воно буде ваше! — оголосив Цзаро з багато оздобленого рогатого сідла.
— Увесь Карф належить їй, а не твої дешеві цяцьки! — вигукнув з іншого боку синьогубий П’ят Прей. — Я дотримаю обіцянки, халісі. Ходімо зі мною до Дому Невмирущих, де ви зможете випити з чари правди та мудрості.
— Нащо принцесі здався твій Палац Праху, коли я ладен подарувати їй сонячне світло, солодкі води та бебряне ложе? — насварився на чаклуна Цзаро. — Тринадцятеро увінчають її прегарне чоло короною з чорного гагату та вогняних опалів.
— Єдиний палац, якого я бажаю, мій добрий пане П’яте, це червоний дитинець у Король-Березі. — Дані стереглася ворожбита; пам’ять про маегі Міррі Маз Дуур вселила в неї відразу до всіх, хто смів загравати з чорною химороддю. — І якщо вже сильні міста цього бажають зробити мені подарунки, Цзаро, то хай подарують кораблі й мечі, щоб відвоювати те, що моє за правом.
Сині губи П’ята викривилися вгору в люб’язній посмішці.
— Ваша воля буде виконана, халісі. — Він поїхав геть, хитаючись на верблюді. Довгі гаптовані шати віяли слідом.
— Юна королева мудра не по роках, — замуркотів Цзаро Чжуан Даксос до неї зі свого високого сідла. — У Карфі є прислів’я: «Дім ворожбита стоїть на кістках і брехні.»
— То чому ж люди стишують голоси, коли говорять про ворожбитів Карфу? По всьому сходові шанують їхню силу та мудрість.
— Колись вони справді мали могутність, — погодився Цзаро, — та тепер смішніші за тих змарнілих старих сердюків, що вихваляються збройними звитягами ще довго після того, як їх залишає остання сила та вправність. Вони читають свої крихкі сувої, п’ють «вечірню тінь», поки не посиніють вустами, і натякають на опановані ними страшні сили. Та порівняно з химородниками старих часів вони лише порожні стручки. Попереджаю — подарунки П’ята Прея розсиплються на порох просто в вас у руках.