Лювин знайшовся на високому ослоні за писанням якоїсь грамоти. Без пана Родріка всі замкові справи лягли на його плечі.
— Мій принце, — мовив він, коли Ходор увійшов до світлиці, — ви сьогодні раненько для уроку.
Щодня після обіду маестер кілька годин навчав Брана, Рікона та Вальдерів Фреїв різних наук.
— Ходоре, стій рівно.
Бран ухопився за свічник на стіні обома руками та витяг себе вгору зі свого кошика. Якусь мить він висів на руках, а потім Ходор відніс його до крісла.
— Мейра каже, що її брат має зелений зір.
Маестер Лювин почухав носа збоку пером для письма.
— Просто отак і каже?
Бран кивнув.
— Ви казали, що діти лісу мали зелений зір. Я пам’ятаю.
— Деякі з них начебто мали таку силу. Їхніх ворожбитів звали зеленовидцями.
— То були чари?
— Називай чарами, якщо не знаєш кращого слова. Та в суті своїй то лише інший різновид знання.
— Який саме?
Лювин відклав перо.
— Достеменно, Бране, ніхто не знає. Діти лісу зникли зі світу, і мудрість їхня зникла разом з ними. Ми гадаємо, що тут не обійшлося без ликів на деревах. Першолюди вірили, що зеленовидці бачать очима оберіг-дерев. Тому і зрубали дерева усюди, де воювали з дітьми. Ще вважається, що зеленовидці мали владу над звіром у лісі та птахом на деревах, ба навіть над рибою. То хлопець Тросків каже, що має таку силу?
— Ні. Напевне, ні. Але він бачить сни, які іноді справджуються. Так каже Мейра.
— Усі ми бачимо сни, які іноді справджуються. Ти бачив свого вельможного батька у крипті, ще не знаючи про його смерть, пам’ятаєш?
— Рікон теж бачив. Нам наснився один і той самий сон.
— Назви його зеленим сном, якщо бажаєш… та згадай усі ті десятки тисяч снів, які наснилися вам з Ріконом, але не справдилися. Ти, часом, не запам’ятав, що я розповідав тобі про комір-ланцюг, якого носить кожен маестер?
Бран трохи подумав, пригадуючи.
— Кожен маестер кує свого ланцюга у Цитаделі Старограду. Це саме ланцюг, бо маестри присягаються покірно служити, а зроблено його з різних металів, бо служать вони державі, якій потрібні всякі люди. Як вивчиш щось нове, то маєш нову ланку для ланцюга. Чорний чавун позначає крукарство, срібло — науку зцілення, золото — числа та облік грошей. Усі я не пам’ятаю.
Лювин просунув пальця під комір і почав потроху повертати. Для такого малого чоловічка він мав доволі міцну шию, тому ланцюг сидів щільно. Але кілька разів смикнувши, він повернув його на пів-оберту.
— Оце валірійський булат, — вказав він на ланку з темно-сірого металу, коли вона лягла йому на борлака. — Лише один маестер зі ста має таку ланку. Вона означає, що я у Цитаделі вивчав те, що кличуть там «вищими таїнствами» — а якщо не знаєш кращого слова, то можеш кликати чарами. То зваблива наука, ба ні до чого не придатна, ось чому так небагато маестрів дають собі з нею клопіт.
— Усі, хто береться до вищих таїнств, рано чи пізно пробують докласти рук до чар та заклять. Я теж піддався спокусі, мушу визнати. Я ж був ще малим хлопчиною, а який хлопчина не прагне знайти в собі таємні сили, непіддатні іншим? Та з моїх зусиль хісна вийшло не більше, ніж в тисячі хлопчаків до мене і ще тисячі з тих пір. Як не сумно, та чари в нашому світі не діють.
— Інколи діють! — заперечив Бран. — Я бачив такий сон, і Рікон теж! А на сході є всякі чародії та химородники…
— Там є люди, що кличуть себе чародіями та химородниками, — виправив маестер Лювин. — Я мав приятеля в Цитаделі, який міг витягти в тебе з вуха троянду, та чаклувати він умів не краще за мене. Так, у світі є багато такого, чого ми не розуміємо. Століттями і тисячоліттями минають роки, та що з них бачить кожна людина, крім кількох літ та кількох зим? Ми дивимося на гори і кажемо на них «вічні», бо такими вони здаються… та з плином часу гори постають і гинуть, річки міняють свої річища, зірки падають з неба, величні міста тонуть у морі. Навіть боги помирають, скільки нам відомо. Змінюється усе.
— Може, колись чари були у світі могутньою силою, та більше їх немає. Те, що лишилося — слабенька курява, що висить у повітрі ще трохи після того, як вигорить великий вогонь. І навіть вона вже розвіюється. Остання жарина, яка ще жевріла, була Валірія, але й та вже згасла. Драконів більше немає, велетні вимерли, дітей лісу забули разом з усім їхнім таємним знанням.
— Тому я кажу: ні, мій принце. Йоджен Троск, може, й бачив кілька снів, які вважає пророчими, але зеленого зору він не має. Такої сили не має жоден з живих людей.