Навіть у цей пізній час бурдей був повен люду. Чатая ґречно їх привітала і супроводила до великої вітальні. Брон пішов нагору з чорноокою дорнійкою, але Алаяйя саме була зайнята з відвідувачем.
— Вона так радітиме з вашої появи, — мовила Чатая. — Сама простежу, щоб вам наготували кімнату в башточці. Чи не бажають мосьпан келих вина, поки чекають?
— Бажають, — відповів він.
Порівняно з вертоградськими винами, що їх зазвичай наливали у закладі, поданий келих виявився доволі вбогим.
— Благаю пробачити нас, мосьпане, — мовила Чатая. — Останнім часом доброго вина не знайдеш ні за які гроші.
— На жаль, у цьому ви не поодинокі.
Чатая трохи поспівчувала високому гостеві, тоді вибачилася і ковзнула геть. «Вродлива жінка» — подумав Тиріон, спостерігаючи за нею. Він рідко зустрічав таку вишуканість та гідність у повії. По правді кажучи, вона вважала себе радше жрицею. Може, тут і криється таємниця. «Справа не в тому, що ми робимо, а в тому, чому, як і навіщо.» Думка його трохи втішила.
Деякі відвідувачі кидали на нього косі погляди. Востаннє, коли він тут був, один на нього навіть плюнув… чи радше спробував, бо поцілив у Брона і відтоді плювався крізь дірки від вибитих зубів.
— Чи не почувається мосьпан самотнім і некоханим? — Йому на коліна ковзнула Дануся і ніжно вкусила за вухо. — Я маю ліки від вашої самотності.
Тиріон посміхнувся і хитнув головою.
— Ти така гарна, що й слів таких ще не придумали, люба моя. Та я вже звик до ліків Алаяйї.
— Ви ж навіть не пробували мої. Мосьпан ніколи не вибирає нікого, крім Яйї. Вона знає свою справу, та я краща за неї. Хіба не хочете впевнитися?
— Може, наступного разу.
Тиріон не мав сумніву, що Дануся — ласий шматочок: кирпата, жвава, з гривою рясного рудого волосся, що стікало спиною нижче від сідниць. Але ж у маєтку на нього чекала Шая.
Дівчина з хихотінням просунула руку йому між ніг і стиснула крізь штани.
— Схоже, він не хоче чекати до наступного разу, — оголосила вона. — Гадаю, він хоче з’явитися у всій красі й порахувати моє ластовиння.
— Данусю. — В дверях стояла Алаяйя, темна та холодна у тумані зеленого шовку. — Їхня ясновельможність прийшли до мене.
Тиріон м’яко виплутався з обіймів дівчини і підвівся. Дануся опиратися не стала.
— Наступного разу! — нагадала вона йому, поклала пальця до рота і почала його смоктати.
Коли чорношкіра дівчина повела його нагору сходами, то мовила:
— Бідолашна Дануся. Вона має два тижні, щоб спокусити мосьпана. Інакше програє свої чорні перли Мареї.
Марея була спокійна, бліда, тендітна дівчина, яку Тиріон помічав у вітальні раз чи другий. Зелені очі, порцелянова шкіра, довге пряме сріблясте волосся. Надзвичайно гарна і чарівна, та як на нього, надто невесела.
— Я почуваюся зле від того, що позбавляю перлів нещасну дитину.
— То відведіть її нагору наступного разу.
— Може, й відведу.
Алаяйя всміхнулася.
— Певно ж, не відведете, мосьпане.
«Має рацію» — подумав Тиріон, — «не відведу. Шая, може, й хвойда, зате я їй вірний. У свій спосіб.»
У баштовій кімнаті він прочинив двері до шафи і зиркнув цікаво на Алаяйю.
— Що ти робиш, поки мене нема?
Вона здійняла руки і потягнулася, як гнучка чорна кішка.
— Сплю. Відколи ви, мосьпане, почали до нас вчащати, я добре відпочиваю. А Марея вчить нас читати. Може, скоро я зможу чекати на вас із книжкою.
— Гарно виспатися — це велика втіха, — мовив він, — а гарно почитати — ще більша.
Він швидко поцілував її у щоку, а тоді звично пірнув у прохід.
Залишаючи стайню верхи на зозулястому мерині, Тиріон чув музику, що пливла над дахами. Добре знати, що люди ще й досі співають, хоч би посеред різанини та голоду. Накотили спогади, у голові заграла пісня, і на мить він майже почув Тайшу, яка співала йому півжиття тому. Він натяг повід, щоб послухати. Але музика була не така, слів майже не чутно. Виходить, це зовсім інша пісня. Чом би й ні? Його люба невинна Тайша виявилася суцільною брехнею від початку до кінця — жалюгідна хвойда, винайнята братом Хайме, щоб зробити з нього чоловіка.
«Я вільний від Тайші» — подумав він. — «Вона мучила мене половину мого життя. Але більше вона мені не потрібна. Так само, як Алаяйя, Дануся, Марея чи ще сотні, з якими я злягався за багато років. Тепер в мене є Шая. Сама лише Шая.»