Цзаро Чжуан Даксос спостерігав усе з подушок паланкіну. Коли Дані залізла назад до нього, він мовив:
— Ваші дикуни самі не знають, як мудро кажуть. Від правди, яку бережуть асшайці, ви не зрадієте.
Він змусив її випити ще вина і балакав про кохання, пристрасть та інші дурниці решту шляху до свого маєтку.
У своїх тихих покоях Дані зняла вишукане вбрання і вдягла просторий халат лілового шовку. Дракони зголодніли, тож вона порубала їм на шматки змію та підсмажила над жарівницею. «Ростуть дітки» — подумала вона, дивлячись, як вони клацають зубами та сваряться над зчорнілим м’ясом. — «Важать вже вдвічі проти того, які були у Ваес Толорро.» Та все ж для війни вони згодяться лише за кілька років. «До того ж їх треба навчати і приборкувати, щоб не випалили мені королівство до голої землі.» Хай в жилах Дані плинула кров Таргарієнів, та вона не мала жодного уявлення, як саме навчають драконів.
Пан Джораг Мормонт з’явився, коли сонце сідало.
— Виходить, Неприторенні вам відмовили?
— Саме так, як ви й казали. Сідайте отут біля мене і радьте.
Дані приманила його на подушки коло себе, а Джихікі принесла миску лілових оливок та цибулинок у вині.
— У цьому місті ви допомоги не знайдете, халісі. — Пан Джораг узяв цибулину великим та вказівним пальцями. — Щодня стаю дедалі певніший. Неприторенні не бачать нічого за мурами свого Карфу, а Цзаро…
— Знову кликав мене за себе заміж.
— Так, і я знаю, чому.
Коли лицар супив свої важкі чорні брови, вони в нього з’єднувалися над глибоко запалими очима.
— Він про мене мріє вдень і вночі, — засміялася вона.
— Даруйте мені, королево, та він мріє про ваших драконів.
— Цзаро запевнив мене, що у Карфі чоловік та жінка зберігають свою власність, коли одружуються. Тому дракони завжди будуть мої.
Вона посміхнулася, дивлячись, як Дрогон застрибав мармуровою підлогою, ляпаючи крилами, а тоді видерся на подушку поряд з нею.
— Він каже правду, але не всю. Про одну річ він не згадав. Карфійці мають цікавий весільний звичай, моя королево. У день поєднання чоловіка і дружини жінка може попрохати про знак кохання — щось одне з його майна. Будь-що. І він мусить це віддати. Про те саме може просити і чоловік в дружини. Тільки щось одне, але відмовити у цьому не можна.
— Одне, — повторила вона. — І кажете, відмовити не можна?
— З одним драконом Цзаро Чжуан Даксос правитиме цим містом. Але один корабель не надто наблизить нас до мети.
Дані скуштувала цибулинку і подумки пожалілася про людську лукавість.
— На шляху назад з Тисячепрестольної Палати ми проминали базар, — розповіла вона панові Джорагу. — Там була Квайфа.
Далі вона повідала про вогнештукаря і полум’яну драбину, а також про слова жінки у червоній личині.
— Я б радо поїхав з цього міста, по правді кажучи, — мовив лицар, вислухавши розповідь. — Але не до Асшаю.
— Куди ж тоді?
— На схід, — відповів він.
— Я вже за півсвіту від свого королівства. Якщо поїхати ще далі на схід, то я потім і дороги додому до Вестеросу не знайду.
— Якщо поїдете на захід, то піддасте небезпеці своє життя.
— Дім Таргарієн має друзів у Вільних Містах, — нагадала вона йому. — Правдивіших друзів, ніж Цзаро та Неприторенні.
— Якщо ви кажете про Іліріо Мопатіса, то дозвольте висловити подив. За досить золота Іліріо продасть вас так само швидко, як пересічну невільницю.
— Ми з братом гостювали у маєтку Іліріо з півроку. Якби він хотів нас продати, то продав би ще тоді.
— А він і продав, — нагадав пан Джораг. — Халові Дрого.
Дані зашарілася. Лицар мав рацію, проте відвертість його слів їй не сподобалася.
— Іліріо захистив нас від горлорізів Узурпатора. Він вірив у справу мого брата.
— Іліріо вірить у справи самого лише Іліріо. Ненажери — частіше за все люди жадібні. А магістрати Пентосу — люди вельми лукаві. Іліріо Мопатіс — одночасно і ненажера, і магістрат Пентосу. Що ви насправді про нього знаєте?
— Я знаю, що він подарував мені драконячі яйця.
Мормонт пирхнув.
— Якби він знав, що вони налупляться, то сів би на них сам.
Дані мимоволі всміхнулася.
— О, то вже напевне, мій добрий лицарю. Я знаю Іліріо краще, ніж ви гадаєте. Я була ще дитиною, коли їхала з його маєтку в Пентосі, щоб одружитися з моїм сонцем-та-зорями. Але не сліпою і не глухою. А тепер я вже й не дитина.
— Навіть якщо Іліріо такий до вас дружній, як ви гадаєте, — уперто вів своєї лицар, — він не має досить влади та впливу, щоб посадити вас на престол самотужки. Так само, як не зміг посадити вашого брата.