— Облиште, ваша милосте! — гукнула Серсея до короля. — Цій нещасній вже ніхто не допоможе.
Її слова почула скорботна мати — якимсь чином голос королеви достукався до ушкодженого розуму божевільної. Змарніле від лиха обличчя скривило відразою.
— Хвойда! — заверещала жінка. — Крулерізова курва! Братова підстилка!
Її мертве дитя вивалилося з рук, наче торба. Жінка продовжувала тицяти руками на Серсею.
— Братова курва! Гойдала рідного брата!
Хто саме кинув лайно, Тиріон не бачив. Він тільки почув, як Санса зойкнула, а Джофрі гучно вилаявся. Коли він обернувся, король саме витирав буру гидоту зі щоки. Кілька бибок застрягло у золотому волоссі; Сансину спідницю вкривали брудні плями.
— Хто кинув?! — заверещав Джофрі. Він пірнув пальцями у волосся, люто скривився і відкинув він себе ще жменю лайна. — Дайте мені того, хто це кинув! Сто золотих драконів людині, яка його викаже!
— Онде він щойно стояв! — гукнув хтось із натовпу.
Король розвернув коня по колу, роздивляючись дахи та відкриті балкони над собою. В натовпі люди тицяли пальцями, пхали один одного, лаяли сусідів та короля.
— Благаю, ваша милосте, хай він тікає, — молила Санса.
Король наче й не чув.
— Приведіть мені того, хто кинув гидоту! — наказав Джофрі. — Він злиже її з мене язиком або втратить голову! Пес, веди його сюди!
Сандор слухняно зістрибнув з сідла, та не зміг знайти шлях крізь стіну людських тіл, не кажучи вже про вилізти на дах. Найближчі до нього почали судомитися та штовхатися, щоб вчасно забратися з дороги, але задні пхалися наперед, щоб краще бачити. Тиріонові запахло лихом.
— Клегане, покинь, він давно утік!
— Я хочу його! — Джофрі вказав на дах. — Він був там! Пес, рубай оцих, а того веди…
Останні слова потонули у ревищі натовпу — ревищі люті, страху та ненависті, яке вмить затопило почет з усіх сторін.
— Байстрюк! — заволав хтось на Джофрі. — Бридкий вилупок!
Інші голоси кликали королеву «Хвойдою» та «Братовою курвою», тоді як Тиріона юрба величала «Почварою» та «Курдупелем». Подекуди до образ, скільки він розчув, примішувалися окремі вигуки «Справедливості!», «Робб, король Робб, Молодий Вовк!», «Станіс!» і навіть «Ренлі!».
З обох берегів вулиці натовп ринув, наче морські хвилі, на ратища списів, що ними золоті киреї намагалися загородити прохід посередині. Над головами засвистіли камені, шматки гною і різноманітна гидота.
— Дайте нам їжі! — заверещала якась жінка.
— Хліба! — загув басом чоловік позаду неї. — Ми хочемо хліба, вилупку!
За один удар серця крик підхопили тисячі голосів. Забуто було короля Джофрі, короля Робба і короля Станіса. Правив самий лише король Хліб.
— Хліба! — вимагав люд. — Хліба, хліба!
Тиріон острогами підігнав коня до сестри, волаючи:
— Назад до замку, хутко!
Серсея коротко кивнула, пан Лансель оголив меча. На чолі валки Джаселин Бережняк ревів накази. Його вершники схилили списи і рушили уперед клином. Король кружляв верхи на кобилі, рвучко і занепокоєно, а крізь стрій золотих кирей пропихалися руки, намагаючись його схопити. Одна рука навіть вхопилася йому за ногу, та лише на мить. Зблиснув меч пана Мандона, долоня відділилася від зап’ястка.
— Жени! — заволав Тиріон на свого небожа і різко ляпнув його коня по крупі. Тварина стала дибки, лунко заіржала і кинулася уперед, розганяючи натовп.
Тиріон кинувся у прогалину по п’ятах короля. Від нього не відставав Брон з мечем у руці. Поруч з його головою свиснула гостра каменюка, на щиті пана Мандона вибухнула гнила капустина. Зліва під хвилею розбурханого натовпу зникло троє золотокирейників, і юрба миттю кинулася уперед, втоптуючи у землю тих, хто впав. Хорт зник позаду, хоча його кінь без вершника досі чвалував поряд. Тиріон побачив, як Арона Сантагара стягли з сідла, як з його рук вирвали чорно-золотого оленя Баратеонів. Пан Балон Лебедин сам відкинув ланістерівського лева, щоб оголити меча. Він рубав направо і наліво, а впалий прапор тим часом пошматували на безліч клаптиків, які вихором полетіли геть, наче зірване бурею кармазинове листя, і за мить зникли. Хтось здуру вискочив поперед коня Джофрі й страшно заверещав, коли король збив його на землю і затоптав. Був то чоловік, жінка чи дитина — Тиріон не бачив. Джофрі чвалував поряд з ним з лицем, білішим за борошно; ошую від короля білою тінню маяв пан Мандон Мур.
І раптом безумство скінчилося, лишилося позаду; почет простукотів копитами по викладеній бруківкою площі коло передбрамної башти-стрільниці Червоного Дитинця. Браму охороняла шерега щитників. Пан Джаселин розвертав своїх кінних латників заради другого удару. Щитники розділилися, щоб пропустити короля з супроводом під решітку. На блідих рожевих стінах, що заспокійливо височіли навколо, юрмилися арбалетники.