Джон привітав Піврукого і мовив:
— Князь-воєвода Мормонт негайно хоче вас бачити. Я вас проведу до його намету.
Кворин зіскочив на землю з сідла.
— Мої люди голодні, та й коней треба попорати.
— Ми про все подбаємо.
Розвідник віддав коня в руки одного зі своїх та пішов за Джоном.
— Ти — Джон Сніговій. Маєш в обличчі риси твого батька.
— Ви його знали, ясний пане?
— Я тобі не ясновельможний панок, а простий братчик Нічної Варти. Так, я знав князя Едарда. І його батька, коли той сидів на столі Зимосічі.
Джон мусив поспішати, щоб не відстати від довгих стрімких кроків Кворина.
— Князь Рікард помер ще до мого народження.
— Він був другом Варти. — Кворин зиркнув за себе. — Кажуть, при тобі бігає лютововк.
— Привид має повернутися на світанку. Вночі він полює.
Скорботний Ед підсмажував тонкі скибочки сала та варив тузінь яєць у казанку над вогнищем Старого Ведмедя. Мормонт сидів у табірному кріслі зі шкіри та дерева.
— Я вже за тебе злякався. Клопоту в дорозі не було?
— Перестріли Алфина Ґаворіза. Манс вислав його нишпорити вздовж Стіни. Коли той повертався, наскочив на нас. — Кворин зняв з голови шолома. — Ґаворіз більше державу не потурбує, але дехто з його загону спромігся втекти. Ми виловили, кого зуміли, та кількоро могли дістатися гір.
— За яку ціну?
— Четверо братчиків загинуло, з десяток поранено. Десь третина від ворожих втрат. А ще ми взяли бранців. Один швидко помер від поранень, та другий ще пожив, поки його допитали.
— Побалакаймо всередині. Джон принесе тобі ріг пива. Чи може, хочеш гарячого вина з прянощами?
— Краще окропу вип’ю. Ще б з’їв яйце та трохи сала.
— Зараз подадуть.
Мормонт підняв запону намету, Кворин Піврукий схилився і ступив досередини.
Ед став над казанком і побовтав яйця ложкою.
— Заздрю цим яйцям, — мовив він. — От би хто мене трохи поварив. Якби казан був більший, я б сам туди стрибнув. І краще, щоб з вином, не з водою. Померти п’яним у теплі — не найгірший спосіб. Я знав одного братчика, що колись втопився у вині — щоправда, поганенькому. І труп його смаку не покращив.
— Ти пив те вино?!
— Жахливе відчуття — коли знаходиш братчика мертвим. Ти б теж забажав з такої нагоди випити, Джоне Сніговію.
Ед ще поколотив у казанку і додав дрібку мушкатного горіха.
Джон присів коло вогню і тицьнув палицею. Він почувався незатишно. З намету чути було голос Старого Ведмедя впереміш з карканням крука і тихішим голосом Кворина Піврукого. Але слів Джон не розбирав. Алфина Ґаворіза більше немає, хоч це добре. То був один з найкривавіших дичацьких наскочників, що отримав прізвисько за безліч убитих чорних братів. Чому ж Кворин такий похмурий після такої значної перемоги?
Джон сподівався, що прибуття братчиків з Тіньової Вежі якось розрадить настрій у таборі. Тільки минулої ночі, повертаючись з темряви, куди він ходив до вітру, Джон почув, як п’ятеро чи шестеро тихо балакають навколо багаття, що ледь жевріло. Вловивши слова Чета про те, що час би вже й вертатися, Джон зупинився і прислухався.
— Старий геть з глузду з’їхав, от і надумався у цей похід, — саме казав Чет. — Нічого ми в тих горах не знайдемо, крім своїх могил.
— У Мерзляках є велетні, варги, а мо’ і що гірше, — зіщулившись, пробурмотів Верхоляк-Сестринець.
— Я туди не піду, кажу тобі напевне.
— А наче Старий Ведмідь стане тебе питати.
— Може, це ми його не спитаємо, — відповів Чет.
Саме тоді один з хортів підняв голову та загарчав, і Джон мусив швидко забиратися, поки його не побачили. «Вони казали те не для сторонніх вух» — зрозумів він і подумав, чи не слід переповісти Мормонтові. Але щоб намовляти на братчиків — навіть таких, як Чет та Сестринець — не зміг собі й уявити.
«Та однак то порожні балачки» — сказав він собі. — «Вони мерзнуть і бояться, як усі ми.» Нелегка справа — сидіти на кам’янистому горбку посеред лісу і чекати, що принесе наступний день. «Ворог, якого не видно — завжди найстрашніший.»