Джон витяг нового кинджала з піхв і став роздивлятися гру полум’я на лискучому чорному склі. Дерев’яне руків’я він приробив сам, ще й конопляну мотузку наплів, щоб краще трималося у руці. Вийшло неоковирно, та доволі надійно. Скорботний Ед стверджував, що від скляного ножа стільки ж користі, як від сосків на лицарському панцирі, та Джон мав сумніви. Драконоскло було гостріше за крицю, хоча й далеко крихкіше.
«Недарма ж усе це там сховали. Мала бути якась причина.»
Він також зробив кинджали для Грена і князя-воєводи, а ріг віддав Семові. Після ретельнішого огляду ріг виявився тріснутим, і Джон не зміг висурмити з нього бодай щось, навіть коли вичистив увесь бруд зсередини. До того ж край рогу був вищерблений, але Сем полюбляв старі речі, навіть ні до чого не придатні.
— Зроби з нього ріг для питва, — сказав йому Джон, — і як будеш перехиляти, згадуй наш розвідницький похід за Стіну, аж до Кулака Першолюдей.
Семові Джон подарував також вістря списа і десяток площиків для стріл, а решту роздав іншим друзям на щастя.
Старого Ведмедя кинджал потішив, та як помітив Джон, він все ж надавав перевагу сталевому ножеві при поясі. Мормонт нічого не міг сказати про те, хто сховав кобеняка чи що це мало означати. Може, Кворин знає. Піврукий заходив далі на дичацькі терени, ніж будь-хто з живих людей.
— Подаси сам, чи піти мені?
Джон вклав кинджала до піхов.
— Подам.
Він хотів почути, що кажуть в наметі.
Ед зрізав три товсті окрайці з черствої вівсяної паляниці, поклав їх на дерев’яну таріль, зверху вкрив смажениною і полив витопленим салом, а круто зварені яйця склав у окрему миску. Джон узяв миску в одну руку, таріль в другу і пропхався спиною до намету князя-воєводи.
Кворин сидів на підлозі, схрестивши ноги. Спину розвідник тримав прямо, як спис. Коли він говорив, світло свічок миготіло на твердих пласких щоках.
— …Торохкало, Плакун, усі до одного ватажки, великі й малі, — саме розповідав Кворин. — Ще з ними варги, мамути і стільки людей, скільки нам і не снилося. Принаймні, він так казав. Не ручуся, що то все правда. Міляк вважає, що дичак нам казки розповідав, аби довше прожити.
— Правда чи ні, а Стіну треба попередити, — мовив Старий Ведмідь, коли Джон поставив перед ним таріль. — І короля теж.
— Це котрого?
— Та всіх. Не дивлячись, законні вони чи зрадливі. Якщо хочуть правити на державі, хай докладуть рук до її захисту.
Піврукий вхопив яйце і розбив шкаралупу на краї миски.
— Може, хтось і докладе. Якщо схоче, — мовив він, поки чистив яйце. — Та багато від них чекати не слід. Найперша наша надія — Зимосіч. Старки мусять підняти північ для оборони.
— Авжеж.
Старий Ведмідь розгорнув мапу, насупився, відкинув убік, розгорнув іншу. Він міркував, де саме впаде удар — Джон ясно це бачив. Колись Варта тримала сімнадцять населених замків уздовж п’ятисот верст Стіни, але з занепадом братства їх кидали один за одним. Лише у трьох тепер стояли залоги, і Манс Розбишака знав про це незгірш від самої Варти.
— Сподіваймося, що пан Алісер Терен приведе нам з Король-Берега нових людей. Якщо поставити залогу в Сірому Сторожі з братчиків Тіньової Вежі, а в Довгому Кургані — зі Східної Варти…
— Сірий Сторож майже розвалився. Краще вже Кам’яні Двері, якщо знайдуться люди. Можливо, ще Крижаний Слід та Глиб-Озеро. І висилати чати Стіною між ними.
— Так, чати неодмінно. Двічі на день, якщо зможемо. Стіна сама по собі — грізна перепона. Якщо її не боронити, дичаків вона не зупинить, але певно ж затримає. Що більше військо, то більше йому треба часу. Судячи з пустки, залишеної по собі дичаками, вони ведуть з собою жінок, малих дітей, тварин… ти колись бачив, щоб коза видиралася драбиною? А мотузкою? Вони муситимуть збудувати сходи або велику приспу… це займе щонайменше місяць, а чи й довше. Манс розуміє, що краще за все для нього пройти під Стіною. Крізь ворота або…
— Крізь вилом.
Мормонт рвучко підняв голову.
— Що?
— Вони не хочуть ані лізти через Стіну, ані підкопуватися під неї, пане воєводо. Вони надумали виламати у Стіні пробоїну.
— Вона заввишки у сто сажнів і така товста біля підніжжя, що сотня людей з сокирами та кайлами не прорубається наскрізь навіть за рік.
— І все ж.
Мормонт смикнув себе за бороду і насупився.
— То як?
— Чаклунством, як іще? — Кворин відкусив половину яйця. — Навіщо б Манс збирав свої сили саме у Мерзляках? Сувора, безплідна місцина. До Стіни звідти далекий і втомний шлях.