«Невеличка, та все ж перемога» — подумала Кетлін, коли бій скінчився, і вцілілі вороги розчинилися у темряві. Сходячи звивистими сходами башти, Кетлін спитала Брієнну про її думку.
— Князь Тайвин лише мазнув нас кінчиками пальців, мосьпані, — відповіла та. — Він мацає оборону, шукає слабкого місця, незахищеного броду. Якщо ж не знайде, то стисне пальці у кулак і спробує одним ударом пробити собі шлях.
Брієнна знизала плечима.
— Я б учинила саме так. На його місці.
Вона сягнула рукою по меча і попестила руків’я — мовби упевнитися, що він висить там, де належить, в неї при боці.
«Хай порятують нас тоді боги» — подумала Кетлін. Але поробити нічого не могла. На річці, ззовні замку, битву очолював Едмур; її битва кипіла тут, усередині.
Наступного ранку за сніданком вона послала по старого батькового управителя, Утерида Возняка.
— Хай панові Клеосу Фрею принесуть глек вина. Я його скоро допитаю і хочу, щоб він мав добре розв’язаного язика.
— Як накажете, мосьпані.
Невдовзі від князя Язона прибув вершник з малістерівським орлом на грудях. Він повідомив, що сталася ще одна сутичка, яка знову скінчилася перемогою. Пан Флемент Бракс спробував був перетнути річку іншим бродом за тридцять верст на південь. Цього разу ланістерівські латники вкоротили списи і рушили пішки, але малістерівські стрільці почали пускати стріли перекидом, щоб ті падали згори за щити, а тим часом метавки-скорпіони, що їх Едмур понаставив на березі, важкими каменями трощили стрій ворогів.
— У воді лишилося з тузінь тіл, мілкої води дісталися лише двоє, і ми швидко дали їм раду, — доповів вершник. Ще він розповів про бій вгору течією, де броди втримав князь Карил Ванс. — Той удар теж відвернули, і за тяжку ціну для нападників.
«Може, Едмур розумніший, ніж я гадала» — подумала Кетлін. — «Усе його панство вважає задум доцільним, то чого ж я така сліпа? Мій брат вже не той малий хлопчик, якого я знала колись. Так само, як Робб.»
Кетлін почекала до вечора, перш ніж відвідати пана Клеоса Фрея, бо вирішила так: що довше вона затримається, то п’яніший той нап’ється. Коли вона увійшла до келії в башті, пан Клеос запнувся і впав на коліна.
— Л-ласкава пані, я геть нічого не знав про якусь там втечу. То Біс сказав, що Ланістер мусить мати гідний Ланістера супровід, словом лицарським к-кля…
— Підведіться, пане лицарю. — Кетлін всілася навпроти нього. — Я знаю, що онук Вальдера Фрея не зможе знехтувати лицарською клятвою.
«Хіба що побачить у тому якийсь зиск для себе.»
— Брат каже, ви привезли умови миру.
— Саме так.
Пан Клеос зіп’явся на ноги. Кетлін відчула втіху, побачивши, як він хилитається.
— То кажіть їх, — звеліла вона, і пан Клеос розказав.
Наприкінці розповіді Кетлін сиділа насуплена і думала: «Едмур мав рацію — це взагалі не умови, хіба що…»
— Ланістер каже, що ладен віддати Ар’ю та Сансу на обмін за свого брата?
— Саме так. Він присягнувся, сидячи на Залізному Престолі.
— Перед свідками?
— Перед усім двором, пані. Ще й перед богами. Я вже казав панові Едмуру, та він вважає, що це неможливо. Що його милість Робб ніколи не погодиться.
— Правильно вважає.
Вона навіть не могла стверджувати, що Робб неправий. Адже Ар’я та Санса — діти, а Крулеріз — один з найлютіших їхніх ворогів. Надто вже нерівний вийшов би обмін.
— Ви бачили моїх дівчаток? Чи добре з ними поводяться?
Пан Клеос завагався.
— Я… так, начебто вони…
«Шукає, що б такого збрехати» — зрозуміла Кетлін, — «але після вина погано тямить себе».
— Пане Клеосе, — холодно мовила вона, — відколи ваші люди вчинили підступне свавілля, ви втратили право на захист мирного прапору. Збрешете мені — висітимете на мурі поряд з ними. Вірте мені, так і буде. Питаю ще раз: чи бачили ви моїх доньок?
Чоло Фрея вкрилося потом.
— Я бачив при дворі Сансу. Того самого дня, коли Тиріон ставив свої умови. Вона була дуже гарна, ласкава пані. Може, трошки бліда. Дещо змарніла з лиця.
«Сансу, але не Ар’ю.» Це могло означати що завгодно. Ар’ю завжди було важче приборкати. Може, Серсея не хотіла, щоб вона перед усім двором щось сказала або вчинила. Може, її прибрали геть з очей і зачинили у келії. «Або убили.» Останню думку Кетлін миттю відмела якнайдалі.
— Свої умови, кажете… але ж намісниця на державі — королева Серсея.
— Тиріон говорив за себе і за неї. Королеви там не було. Казали, вона того дня нездужала.
— Як цікаво.
Кетлін полинула думками до жахливого переходу крізь Місячні гори, де Тиріон Ланістер якимось чином зманив чорнявого сердюка з її служби до своєї. «Занадто вже хитромудрий той карлик.» Вона не могла уявити собі, як він вцілів на високому гостинці після того, як Ліза випхала його з Долини. Але не дивувалася. «Принаймні, в убивстві Неда він не брав участі. Ще й став на мій захист, коли на нас напали гірські племена. Якби ж я могла довіритися його слову…»