Лисий увігнав йому тупий кінець списа у живіт, а тоді хльоснув ратищем по обличчі. Коваль упав на коліна і виплюнув на підлогу зуб.
— Помовч, Мікене! — Бран намагався казати суворо та гідно, як справжній князь — як Робб, коли той віддавав накази. Але голос його зрадив, і вийшло якесь пронизливе скигління.
— Слухай свого малого панича, — мовив Теон. — Здорового глузду він має більше за тебе.
«Добрий господар обороняє своїх підданих» — нагадав Бран собі.
— Я здав Зимосіч Теонові.
— Гучніше, Бране. І клич мене принцом.
Бран підвищив голос.
— Я здав Зимосіч принцові Теону! Ви всі тепер мусите коритися йому.
— Дідька лисого я йому скорюся! — заревів Мікен гучно, мов бик.
Теон на його закид не зважив.
— Мій батько вдяг стародавню корону солі та скелі й оголосив себе королем Залізних островів. За правом завоювання північ також приєднується до його володінь. Тепер ви усі — його піддані.
— В своїй сраці хай собі підданих шукає! — Мікен витер кров з рота. — Я служу Старкам, а не якійсь зрадливій каракатиці… а-а-а!
Удар тупим кінцем списа кинув його обличчям на кам’яну підлогу.
— Ковалі сильні руками, та слабкі головою, — зазначив Теон. — Але якщо решта з вас служитиме мені так вірно, як служила Недові Старку, то відчує мою щедрість і не матиме приводу нарікати на нового володаря.
Стоячи на карачках, Мікен виплюнув кров. «Благаю, не треба» — молив його подумки Бран, але коваль заволав:
— Ти, йолопе, зібрався утримати північ з оцією купкою своло…?!
Лисий увігнав вістря списа просто Мікенові у потилицю. Сталевий кінець прохромив плоть і вийшов з горлянки разом зі струменем крові. Заверещала якась жінка, Мейра обійняла Рікона і міцно притиснула до себе. «Таки потонув» — майнула в Брана млява думка. — «У своїй власній крові.»
— Хто ще має щось сказати? — спитав Теон Грейджой.
— Ходор-ходор-ходор-ходор! — заверещав Ходор, вирячивши очі.
— Ласкаво прошу когось зробити так, щоб дурень стулив пельку.
Двоє залізняків почали лупцювати Ходора ратищами списів. Сумирний стайняр впав на підлогу, намагаючись затулитися руками.
— Я вам буду таким самим добрим господарем, як колись Едард Старк! — підвищив голос Теон, щоб його розчули за лясканням паличних ударів по людській плоті. — Але хто насмілиться зрадити мене, той гірко пошкодує. І не гадайте, що оце перед вами уся моя сила. Скоро до наших рук впадуть Торгенів Закут і Жбир-у-Пущі. Мій дядько саме піднімається Солесписом, щоб захопити Калин-Коп. Якщо Робб Старк зможе дати ради Ланістерам, то хай надалі править як Король-на-Тризубі. Але північ тепер належить домові Грейджой.
— Старкове панство битиметься з вами! — вигукнув молодик на ймення Смердюк. — Приміром, отой жирний кнур з Білої Гавані, а з ним Умбери та Карстарки. Вам би ще кілька людей. Звільніть мене — і матимете собі вірного слугу!
Теон якусь мить зважував його слова.
— А ти на розум справніший, ніж на запах. Тільки от як накажеш мені нюхати твій сморід?
— То діло таке, — зауважив Смердюк, — я ж можу й помитися. Коли буду вільний.
— Кажеш дедалі розважливіше. — Теон всміхнувся. — Ставай на коліно.
Один з залізняків дав Смердюкові меча. Той поклав його до Теонових ніг і присягнув на вірність домові Грейджой та королю Балону. Бран не мав сили на все це дивитися. Зелений сон справджувався просто на очах.
— Мосьпане Грейджою! — Повз тіло Мікена ступила Оша. — Мене теж привели сюди бранкою. Ви тут були того самого дня.
«Я думав, ми з тобою друзі» — подумав Бран болісно.
— Мені потрібні воїни, — відповів Теон, — а не хвойди з кухні.
— На кухню мене загнав Робб Старк. Вже мало не рік я шкрябаю казани, відтираю миски та зігріваю сінника оцьому. — Вона кинула погляд на Гейджа. — Годі вже з мене, наїлася. Дайте мені знову до рук списа!
— Осьо в мене для тебе спис! — гукнув лисий, що убив Мікена, ухопився за передок штанів і вишкірив зуби.
Оша спритно увігнала йому кістляве коліно між ніг.
— Собі залиш того рожевого черв’яка! — Вона викрутила в нього з рук списа і ратищем збила на підлогу. — А мені дай дерево та залізо!
Лисий зігнувся навпіл на підлозі, а решта наскочників зареготала на все горло.
Теон теж сміявся разом з усіма.
— Гаразд, згодишся, — нарешті мовив він. — Бери собі цього списа, Стиг знайде іншого. Тепер ставай на коліно та присягай на вірність.
Коли більше ніхто не виявив бажання присягати новим господарям, замкову челядь розігнали з трапезної, наказавши робити свою справу і не чинити клопоту. Ходорові доручили віднести Брана до ліжка. Обличчя стайняреві спотворили биттям; ніс йому напух, а одне око заплющилося.