Бранова опочивальня була порожня. Ріконова, за пів-оберту башти під нею — теж. Теон люто залаявся. Треба було поставити коло них варту, але ж він вирішив, що вартовим важливіше ходити мурами та боронити брами, ніж панькатися з двома дітьми, один з яких до того ж каліка.
Знадвору чулися зойки та плач — то замковий люд витягали з ліжок і зганяли надвір. «Вони в мене поплачуть. Я до них з добром та ласкою, і ось мені відплата.» Він навіть наказав відшмагати батогами до крові двох своїх людей за зґвалтування дівки з псярні, щоб показати свою справедливість. «І все одно вони винуватять мене за ту дівку. І за решту.» Яка невдячність. Адже Мікен вбив себе сам, своїм чорним ротом — так само, як Бенфред. Що до Чайла, то мав же Теон віддати когось Потоплому Богові. Його люди цього чекали.
— Я вам зла не бажаю, — казав він септонові, перш ніж того кинули до колодязя, — але ви з вашими богами віднині не маєте тут місця.
Здавалося б, інші люди мали бути вдячні, що обрали не їх, але дзуськи. Цікаво, скільки з них доклали рук до цієї лукавої змови?
Урзен повернувся разом з Чорним Лореном.
— Мисливська брама, — мовив Лорен. — Краще вам глянути на власні очі.
Мисливська брама зручно розташувалася коло псярні та кухні. Вона виходила просто на поля та ліси і дозволяла вершникам виїжджати повз зимівник, за що її шанували замкові мисливці.
— Хто тут стояв на чатах? — вимогливо спитав Теон.
— Дренан та Скіс.
Дренан був один з тих двох, які зґвалтували Паллу.
— Якщо це вони допомогли малим втекти, то цього разу батогами не відбудуться! Ременів їм зі спини наріжу, їй-бо!
— Їм уже байдуже, — сухо зауважив Чорний Лорен.
А й справді, ті двоє вже не боялися кари. Скіс плавав долілиць у рові, розкидавши по воді кишки, наче гніздо блідих змій. Дренан лежав напівголий у брамній башті — в малій кімнатці, звідки піднімали та опускали моста. Горлянку йому перетнули від вуха до вуха. Подерта сорочка ховала напівзцілені рубці на спині, але чоботи валялися розкидані серед очерету, а штани сплуталися навколо п’ят. На невеличкому столику коло дверей лежало трохи сиру, стояв порожній глек. І два кухлі.
Теон узяв один і нюхнув рештки вина на дні.
— Скіс мав ходити по мурі, чи не так?
— Еге ж, — відповів Лорен.
Теон жбурнув кухля у комин.
— Скидається на те, що Дренан спустив штани, щоб устромитися у жінку, а вона взяла і встромила дещо у нього. Треба гадати, його власний ніж для сиру. Гей, хто-небудь! Знайдіть якогось гака і виловіть іншого дурня з рову.
Інший дурень виявився пошкоджений куди гірше за Дренана. Коли Чорний Лорен витяг його з води, то усі побачили, що одна рука відірвана йому до ліктя, половина шиї вигризена зубами, а на місці пупа та нижче зяє кривава дірка. Коли Лорен тягнув покійника з рову, то подер йому гаком кишки. Сморід стояв жахливий.
— Лютововки, — мовив Теон. — І напевне, обоє зразу.
Скривившись з відрази, він закрокував назад до підйомного мосту. Зимосіч оточували два товсті гранітні мури з широким ровом між ними. Зовнішня стіна була заввишки вісімдесят стоп, а внутрішня — більше як сто. Не маючи досить людей, Теон змушений був кинути оборону зовнішнього муру і поставити чати тільки на внутрішньому — не міг-бо ризикувати лишити їх не на тому боці, якщо раптом проти нього збунтується замок.
«Мало бути ще двоє чи більше» — вирішив він. — «Одна жінка розважала Дренана, а інші випустили вовків.»
Теон послав по смолоскипа і повів усіх сходами на мур. Там він майнув полум’ям низько перед собою, шукаючи… осьде! На доріжці, якою ходить варта, і в широкій прогалині між двома високими зубцями.
— Кров! — оголосив він. — Затерта, але недбало. Мушу гадати, жінка вбила Дренана і опустила міст. Скіс почув брязкіт ланцюгів, прибіг подивитися, але добіг лише сюди. Тіло зіпхнули з муру в рів, щоб його не знайшли наступні вартові.
Урзен зиркнув уздовж муру.
— Інші вартові гнізда недалечко. Я бачу там смолоскипи…
— Смолоскипи є, а варти нема, — кисло відповів Теон. — Зимосіч має більше гнізд для вартових, ніж я — людей, щоб у них сиділи.
— Четверо вартових поставлено на головній брамі, — мовив Чорний Лорен, — і п’ятеро ходять мурами, окрім Скіса.
Урзен почав був:
— Якби ж він засурмив у ріг…
«Ой леле, яких бовдурів я мушу при собі тримати.»
— Ану уяви собі, Урзене, що це ти тут стоїш нагорі. Тут темно і холодно. Ти чатуєш вже кілька годин, ходиш туди-сюди, чекаєш кінця своєї варти. Раптом ти чуєш якийсь шум, рушаєш у бік брами і бачиш нагорі сходів очі, що при смолоскипі блищать зеленим та золотим. Дві тіні кидаються на тебе швидше, ніж ти міг уявити. Ти схиляєш списа, коли бачиш вишкір зубів, і тут вони допадаються до тебе і шматують черево, розпанахавши шкіряний каптан, наче сирну шкуринку.