«Га-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у!» З переднього чардаку «Люті» над білими бурунами та веслами у піні рознісся заклик рогу: пан Імрі віддав наказ напасти на ворога. «Га-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у!» «Га-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у!»
Нарешті до лав флоту стала і «Меч-риба», хоча з досі піднятим вітрилом.
— Повний хід! — гарикнув Давос.
Тулумбаси загриміли частіше, весла підхопили лад, розрізали воду, плюх-шух, плюх-шух, плюх-шух. На чардаку щитники стукотіли мечами та сокирами у щити, а лучники тихо напинали тятиви на луки та діставали перші стріли з сагайдаків при поясах. Галери першої шереги затуляли краєвид, тому Давос міряв кроками місток і чекав, коли зможе побачити краще. Жодних пристроїв, які б зачиняли гирло річки, він не побачив — гирло було відкрите, наче пащека, що готується їх усіх проковтнути. Хіба що…
Коли Давос перемитничав, то часто жартував, що береги Чорноводи знає краще за свою долоню, бо до власної долоні не мусить пробиратися крадькома. Можливо, пан Імрі Флорент навіть і уваги не звернув на дві нові приземкуваті башти з грубого каменю, що стояли одна навпроти іншої через гирло Чорноводи, але Давосові вони вкинулися у око так, наче з його долоні раптом виросло двійко нових пальців.
Затуливши очі від сонця, що вже потроху спускалося на захід, Давос роздивився башти уважніше. Вони були замалі для великих залог. Башта на північному березі була прибудована до скелі, над якою грізно височів Червоний Дитинець, а її близнючка на південному березі стояла основою у воді. Давос відразу зрозумів, що її будівники прорізали берег ровом, тому напасти на башту було складно — нападники мусили або перебрідати водою, або наводити моста. Станіс поставив унизу лучників, щоб стріляли по захисниках, раптом ті здуру висунуть голови, та в іншому не надто зважав на нове укріплення.
Там, де темна вода плюскотіла на основі башти, раптом щось блимнуло. Сонячне світло на залізі. Давосові Лукомору цього вистачило. Отже, ланцюг, щоб перегородити річку… але ж вони її не перегородили. Чому?
Він міг би поміркувати і знайти якусь відповідь, але не мав на те часу. З кораблів знову загукали, засурмили в роги — попереду був ворог.
Між рухливими веслами «Пірнача» та «Вірного» Давос побачив ріденький ланцюжок галер, поставлених поперек річки. Сонце блищало на золотій фарбі коробів. Ті кораблі він знав незгірш свого власного, бо коли був перемитником, то задля остороги любив знати, що несе йому вітрило на обрії: швидкий корабель чи повільний, молодого капітана, спраглого до слави, або старого, що доживає свої дні на службі.
«Га-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у!» — заревли роги.
— Швидкість до бою! — гукнув Давос і почув, як Дал та Алард повторюють той самий наказ з обох боків.
Тулумбаси люто застукотіли, заплескали весла, і «Чорна Бета» ринула вперед. Зиркнувши на «Примару», Давос побачив, як Дал його вітає. «Меч-риба» знову шкутильгала ззаду, слідом за меншими кораблями; не рахуючи її, шерега йшла рівно, наче стіна щитів.
Річка, що здалеку видавалася такою вузькою, зараз простяглася широко, наче море. Але й місто виросло, стало велетенське. Червоний Дитинець нагорі Аегонового пагорба височів над усім та усіма. Залізні корони зубців, товстелезні башти, могутні червоні мури надавали йому вигляду якогось хижого звіра, що присів та згорбився над річкою і вулицями. Стрімчаки, над якими він панував, були круті й кам’янисті, порослі мшеддю та кривим тереном. Щоб досягти порту та міста, флот мусив пройти унизу попід замком.
Перша шерега увійшла до річки, проте ворожі галери почали задкувати. «Схоже, заманюють досередини. Хочуть, щоб ми стиснулися, втратили рухливість, не змогли охопити з країв… а позаду нас — той ланцюг.» Він міряв кроками чардак, вихиляв шию так і сяк, щоб краще роздивитися ланістерівський флот. Серед «хлопчикових човників», які побачив Давос, були «Божа ласка», старий повільний «Принц Аемон», «Шовкова панна» та її сестра «Сороміцька панна», «Буйвітер», «Бережанин», «Білий олень», «Спис», «Морська квітка». Але де «Лев’яча зірка»? Де прегарна «Панна Ліанна», що король Роберт назвав на честь діви, яку кохав і втратив? Нарешті, де «Келеп короля Роберта»? Найбільша галера у королівському флоті, на чотириста весел. Єдиний корабель, який король-хлопчак міг виставити проти «Люті». Саме він мусив би знаходитися у самому серці будь-якої оборони.