І все ж деяким вдалося втекти. Річкова течія — штука хитра, і шал-вогонь не розподілився так рівно, як Тиріон сподівався. Головне річище палало, як навіжене, але немало мирійців дісталися південного берега, на вигляд неушкодженими. Принаймні вісім кораблів пристали під міськими мурами. «Ну, якісь пристали, а якісь викинулися — байдуже. Головне, що вони висадили людей.» А ще гірше — велика частина південного крила перших двох ворожих шерег вже знаходилася значно вище за течією, коли вибухнули два думбаси з шал-вогнем. Станісові лишилося, за приблизним підрахунком, тридцять чи сорок галер — цілком досить, щоб перевезти усе військо, щойно воно відновить мужність та послух.
Утім, на це піде ще трохи часу — навіть найхоробріші вояки відчують розпач, коли побачать, як кілька тисяч їхніх побратимів гинуть у вогні. Галин казав: речовина палає так гаряче, що плоть стікає з кісток. І все ж…
Тиріон не дурив себе щодо хоробрості свого війська. Якщо битва обернеться недобре, вони зламаються і побіжать. Про це попереджав його Джаселин Бережняк. Тому єдиний спосіб перемогти — зробити так, щоб битва від початку до кінця розгорталася добре.
Він побачив, як темні тіні пересуваються закіптюженими руїнами корабельних майстерень на березі річки. «Час робити ще одну вилазку» — майнула думка. Люди найвразливіші, коли тільки-но вибираються на берег, хитаючись і запинаючись. Не можна дати ворогові вишикуватися до бою на північному березі.
Тиріон зліз з зубця на стіну.
— Скажіть князеві Джаселину, що на березі річки з’явився ворог, — наказав він одному зі скороходів, наданих Бережняком. Іншому він мовив:
— Перекажіть мої вітання панові Арнельду і просіть його повернути Хвойд західніше на одну дванадцяту кола.
Під таким кутом вони прострілюватимуть річку не так глибоко, зате ширше.
— Мати обіцяли, що я очолю Хвойд, — буркнув Джофрі.
Тиріон роздратувався з того, що король знову підняв забороло шолома. Ясна річ, у важкій броні малий варився, наче в казані… та останнє, що їм зараз треба — це випадкова стріла небожеві в око. Карлик захряснув йому забороло власноруч.
— Не відкривайте обличчя, ваша милосте. Ми не можемо й думати втратити вашу безцінну особу. — «Дивися, телепню, щоб гарненьке личко тобі не попсували.» — Очолюйте Хвойд. Вони ваші.
Мить для цього була обрана не найгірша: кидати ще вогню на палаючі кораблі було безглуздо, зате Джофрі наказав поставити на майдані унизу зв’язаних Рогачів з прибитими до голів оленячими рогами. Коли їх привели перед Залізний Престол для суду, король пообіцяв доправити усіх до Станіса. Людина важила менше за великий камінь або барило смоли, тому її можна було закинути значно далі. Золотокирейники вже ставили гроші, чи не залетить хтось зі зрадників аж на той берег Чорноводи.
— Не баріться, ваша милосте, — мовив Тиріон до Джофрі. — Скоро журавлі знову муситимуть кидати каміння. Навіть шал-вогонь не горить вічно.
Джофрі заспішив геть, аж випромінюючи втіху, в супроводі пана Мерина. Проте пана Озмунда Тиріон вхопив за руку, перш ніж той встиг рушити слідом.
— Хай що трапиться, бережіть його життя і не відпускайте звідти нікуди. Зрозуміло?
— Воля ваша, ласкавий пане, — чемно всміхнувся пан Озмунд.
Тиріон застеріг і Транта, і Кіптюга про те, що з ними буде, якщо короля в битві спіткає якась халепа. Окрім них, коло підніжжя сходів на Джофрі чекав десяток досвідчених, загартованих золотокирейників. «Я роблю все, що можу, Серсеє, щоб уберегти життя твого мерзотного байстрюка» — гірко подумав Тиріон. — «От тільки спробуй мені заподіяти щось Алаяйї.»
Щойно Джоф зник, як сходами злетів гонець-скороход.
— Хутко, мосьпане! — Гонець впав на коліно. — Кількасот ворогів висадилося на турнірному полі! Вони тягнуть стінолам до Король-Брами!
Тиріон вилаявся і кинувся сходами, шкутильгаючи і хилитаючись. Подрік Пейн чекав унизу з кіньми. Разом вони пронеслися Річковим Рядом; Под з паном Мандоном Муром чвалували слідом. Зачинені домівки кидали зелені тіні, але ніхто не траплявся на дорозі — Тиріон наказав очистити вулиці від людей, щоб захисники могли швидко рухатися від однієї брами до іншої. Ба навіть так, доки вони дісталися Король-Брами, з-за неї вже тріщали важкі удари; Тиріон відразу зрозумів, що таран почав свою лиху роботу. Величезні завіси воріт стогнали, наче вмираючий велетень. Площа перед брамною баштою рясніла пораненими, але Тиріон бачив багато вцілілих коней біля конов’язі та досить золотокирейників і найманців, щоб нарядити міцний клин для удару.