— Шикуйсь! — заволав він, зіскакуючи на землю. Брама хитнулася під силою чергового удару. — Хто тут за очільника? Треба вийти назовні!
— Не треба.
Від тіні стіни відокремилася інша тінь і перетворилася на високого воїна у темно-сірій броні. Сандор Клеган зірвав шолома обома руками і зронив його на землю. Сталь була закіптюжена і побита, ліве вухо вишкіреного пса геть відрубали. З порізу над оком текла кров, заливаючи старі Хортові опіки й ховаючи половину його обличчя.
— Я наказую! — люто вирячився Тиріон просто йому в вічі.
Клеган дихав рвучко і хрипко.
— Срав я на ті накази. І на вас заразом.
Поруч з Хортом виник якийсь сердюк.
— Ми ходили за мури. Три рази ходили. Половину з нас там убили чи поранили. Шал-вогонь буяє навколо, коні верещать, як люди, а люди — як коні…
— А ти гадав, ми тебе для турніру наймали? Може, тобі ще принести холодного молочка та свіжої малинки, га? Не треба, кажеш? Тоді лізь на свою гойдану коняку. І ти теж, собако!
Кров на Клегановому обличчі виблискувала червоним, але очі аж збіліли. Він витяг меча з піхв.
«Клеган злякався» — вразився Тиріон. «Хорт — нажаханий!»
Бачачи таку справу, Тиріон спробував розтлумачити, що треба робити і навіщо:
— Браму ламають тараном, ти сам чуєш. Їх треба розігнати…
— То відчиніть ворота. Коли вони ринуть досередини, оточіть та виріжте. — Хорт устромив вістря меча у землю і сперся на маківку, хитаючись. — Я втратив половину людей. Коня теж. Більше я у той вогонь не піду.
Поруч із Тиріоном став пан Мандон Мур, бездоганно-білий у полив’яних латах.
— Тобі наказує Правиця Короля!
— В дупу ту правицю хай собі запхає! — Там, де обличчя Хорта виднілося з-під крові, воно було бліде, як молоко. — Гей, хтось! Принесіть пити!
Золотокирейник дав йому кухля. Клеган ковтнув, виплюнув і викинув кухля геть.
— Вода?! Втопися у ній, бовдуре! А мені давай вина!
«Він вже мертвий, хоча й стоїть на ногах» — ясно бачив Тиріон. — «Рана, вогонь… йому кінець. Я маю знайти когось іншого. Але кого? Пана Мандона?» Тиріон глянув на вояків і зрозумів, що діла не буде. Переляк Клегана спантеличив їх усіх. Без очільника вони нікуди не підуть, а щодо пана Мандона… справді, Хайме казав, що він небезпечна людина, та не з тих, за ким підуть інші.
На відстані Тиріон почув ще один лункий удар. Небо над мурами вже темніло, сповивалося зеленим та тьмяно-жовтим. Скільки ще витримає брама?
«Божевілля» — подумав він, — «та однак краще, ніж поразка. Поразка — то смерть і сором.»
— Гаразд. Вилазку очолю я.
Якщо він гадав, що Хорт засоромиться і поверне собі мужність, то помилився. Клеган лише зареготав.
— Ви?!
Тиріон ясно бачив недовіру на обличчях.
— Та я ж. Пане Мандоне, ви повезете королівський прапор. Поде, неси шолома.
Хлопець побіг виконувати наказ. Хорт сперся на вищербленого, заплямованого кров’ю меча і витріщився великими білими очима. Пан Мандон допоміг карликові знову сісти в сідло.
— Шикуйсь! — гукнув Тиріон.
Його великий гнідий огир мав на собі налобника та нагрудника, чабрака з кармазинового шовку на спині, а під ним — кольчугу. Високе сідло було визолочене. Подрік Пейн передав йому шолома та щита з важкого дубу зі знаком золотої правиці на черленому полі, оточеним малими золотими левами. Він повів коня кроком по колу, роздивляючись свою крихітну спиру. Наказові підкорилася жменька вояків — хіба що зо два десятки. Та й ті сиділи на конях з очима такими ж білими, як Хортові. Тиріон кинув презирливий погляд на решту — на лицарів і компанійців, що виїжджали з Клеганом.
— Люди мене кличуть Півпаном, — гірко мовив карлик. — Половинкою від чоловіка. То хто ж тоді ви?!
Його слова влучили в ціль. Один з лицарів, без шолома на голові, сів у сідло і приєднався до загону. За ним рушило двійко найманців. А тоді ще і ще. Король-Брама знову здригнулася, і за мить число в загоні Тиріона подвоїлося. Він загнав їх у пастку. «Якщо я битимуся, то й вони мусять, бо інакше їх вважатимуть убогішими за кульгавого курдупеля.»
— Ви не почуєте, як я гукаю ім’я Джофрі, — мовив Тиріон до них. — Не почуєте і кличу «Кастерлі-на-Скелі»! Станіс хоче сплюндрувати ваше місто. Браму вашого міста він зараз ламає тараном. То їдьмо разом і заженімо у пекло того сучого сина!