Тотмура поклали під сокиру за те, що він надіслав птахів до Кастерлі-на-Скелі та Король-Берега у ніч падіння Гаренголу. Зброяра Лукана стратили за те, що кував зброю для Ланістерів. Матусю Гару — за те, що звеліла челяді пані Вент служити їм. Управителя — за те, що віддав князеві Тайвину ключі до скарбниці. Кухаря пожаліли — дехто казав, за те, що він зварив кунячу юшку. Але для П’янкої Пії та інших жінок, що причаровували ланістерівських вояків своїми принадами, поставили колодки у середньому дворі біля ведмежої ями. Жінок роздягнули голяка, виголили їм голови і забили в ті колодки для задоволення будь-якого вояка, що їх забажає.
Троє Фреєвих щитників саме отримували своє задоволення того ранку, коли Ар’я пішла до колодязя. Вона спробувала не дивитися, але ж мимоволі чула сміх та стогін. Цебро було дуже важке, якщо його налити повне. Вона обернулася, щоб нести воду до Башти Гори-Король, і тут її схопила за руку матуся Амабела. Вода вихлюпнула з цебра просто Амабелі на ноги.
— Ти це навмисне! — заверещала жінка.
— Чого вам треба?! — Ар’я викручувалася з її рук, та вивільнитися не могла. Амабела майже з’їхала з глузду, відколи Гарі стяли голову.
— Онде бачиш? — вказала Амабела через двір на Пію. — Коли цей північанин згине, ти будеш там, де зараз вона.
— Ану пустіть! — Ар’я знову спробувала видертися на волю, та Амабела тільки стиснула пальці міцніше.
— А він згине. Гаренгол їх усіх зводить у могилу. Щойно князь Тайвин переможе, як прийде сюди з усім військом, і тоді вже він каратиме невірних! Гадаєш, він не знатиме, що ти наробила? Еге ж, я ще й сама тебе ззаду віддухопелю! Гара мала стару мітлу, то я її збережу для тебе. Там держално усе потріскане і в скабках…
Ар’я змахнула відром. Від ваги води воно крутнулося в неї в руках і тому не розкололо Амабелі голову, як хотіла Ар’я, але жінка все одно її відпустила, бо вода вихлюпнула з цебра і намочила її з ніг до голови.
— Не смійте мене чіпати, бо вб’ю! — заверещала Ар’я. — Геть від мене!
Матуся Амабела схлипнула і тицьнула кощавим пальцем у обідраного чоловіка на переді Ар’їної сорочки.
— Гадаєш, як начепила на цицьки оте криваве одоробло, то вже й горя не знатимеш? Ланістери ще прийдуть! Ось побачиш, що з тобою тоді буде!
Три чверті води вилилося на землю, тому Ар’я мусила повернутися до колодязя. «Якщо я розповім князеві Болтону, що сталося, її голова стирчатиме поруч з Гариною ще засвітла» — подумала Ар’я, витягаючи цебро вдруге. Утім, казати вона не збиралася.
Одного разу, коли голів було ще вдвічі менше, Гендрі застукав Ар’ю, коли вона їх споглядала.
— Милуєшся на роботу рук своїх? — спитав він.
Він сердився, знала Ар’я, бо заприязнився до майстра Лукана. Але все одно його слова були несправедливі.
— То робота Сталевого Шкарбана Вальтона, — відповіла вона, виправдовуючись. — І Кровоблазнів, і князя Болтона.
— А хто нас йому здав? Ти зі своєю кунячою юшкою.
Ар’я тицьнула його кулаком у плече.
— То була просто гаряча юшка. Адже ти сам ненавидів пана Аморі!
— Оцей набрід ще гірший. Пан Аморі хоч бився за свого господаря, а Кровоблазні — запроданці та перевертні. Половина з них і посполитої мови не знає. Септон Ют полюбляє маленьких хлопчиків, Кайбурн мудрує чорну химородь, а твій друг Гризло їсть людей.
Найгірше за все — Ар’я не мала, що йому заперечити. Хвацькі Компанійці були головними хуражирами Гаренголу, і Руз Болтон приставив їх викорінювати ланістерівське зілля у околиці. Варго Хап поділив компанійців на чотири загони, щоб ті відвідали якомога більше навколишніх сіл. Сам він очолив найбільший, а решту роздав найвірнішим сотникам. Ар’я чула, як Рорж кепкував зі способу пана Варго шукати зрадників: він повертався туди, де бував раніше під прапором князя Тайвина, і хапав усіх, хто раніше йому допомагав. Багатьох тоді підкупили ланістерівським сріблом, і тому Кровоблазні часто поверталися з торбами грошей на додачу до кошиків голів.
— Загадка! — радісно гукав Пелех. — Якщо цап князя Болтона з’їсть людей, котрі годували цапа князя Ланістера, скільки усього буде цапів?
— Один, — відповіла Ар’я, коли він спитав її.
— Йой, яка розумна куниця, розкусила цапа! — хихотів блазень.
Рорж та Гризло були такі ж мерзенні, як решта. Коли князь Болтон обідав разом з залогою, Ар’я бачила їх серед інших вояків. Гризло смердів, як поганий сир, тому Хвацькі Компанійці змусили його сидіти внизу столу, де він міг бурчати й сичати сам до себе та роздирати м’ясо пальцями і зубами. Він завжди принюхувався до Ар’ї, коли та йшла мимо, але більше її лякав все-таки Рорж. Він сидів поруч з Урзвиком Вірним, і Ар’я відчувала, як по ній повзає його погляд, коли вона бігала з дорученнями.