— Гендрі, — відповів він, вагаючись, наче не знав достеменно.
— Хто їх розбере, нащо їм один чи другий, — мовив Йорен, — та не матимуть жодного. Сідайте на двох румаків. Як удалині бодай майне золота кирея — щоб мені й оком не змигнули, а вже чвалали до Стіни так, наче вам під хвіст дракон дише. На решту з нас вони чхати хотіли.
— Окрім вас, — заперечила Ар’я. — Той стражник сказав, що хоче стяти вам голову.
— Щодо моєї голови, — буркнув Йорен, — то хай пробує, хоч пупа надірве.
Джон I
— Семе? — неголосно покликав Джон.
У повітрі літав дух паперу, пилюки та незчисленних років. Просто перед ним у темряву тяглися високі дерев’яні полиці, закладені переплетеними у шкіру книжками та кошиками старовинних сувоїв. Крізь ряди та стоси книжок пробивалося слабке жовте сяйво прихованої десь світильні. Джон дмухнув на свічку, яку мав із собою — щоб не піддавати небезпеці відкритого полум’я стільки старого сухого паперу — і рушив до світла вузькими проходами під склепінчастою стелею. Цілком вдягнений у чорне, він здавався тінню серед тіней — темноволосий, сіроокий, з довгим похмурим обличчям. Руки вкривали чорні замшові рукавиці, бо правиця була обпечена, а ліву Джон вдягнув, щоб не почуватися дурнувато у одній.
Семвел Тарлі згорбився над столом у заглибині, зробленій у кам’яній стіні. Світло падало від ліхтаря, що висів у нього над головою. Зачувши Джонові кроки, він підняв голову.
— Ти що, тут всеньку ніч просидів?
— Хіба? — здригнувся Сем.
— З нами ти не снідав, і в своєму ліжку вночі не спав.
Раст припустив був, що Сем утік з Варти, але Джон нізащо б не повірив. Щоб утекти, треба мати крихту своєрідної хоробрості, а Сем, схоже, не мав навіть її.
— То зараз уже ранок? А звідси й не скажеш.
— Семе, дурнику мій любий, — мовив Джон, — ой як ти сумуватимеш за своїм ліжком, коли спатимеш на твердій холодній землі. Можу тобі обіцяти.
Сем позіхнув.
— Мене сюди послав маестер Аемон — по мапи для князя-воєводи. Я й не гадав… Джоне, тут такі книжки, ти колись бачив подібні? Тут їх тисячі!
Джон роззирнувся.
— У книгозбірні Зимосічі теж є кількасот. То ти знайшов мапи?
— Так-так. — Сем майнув над столом рукою з тлустими пальцями, показуючи на купу книжок та сувоїв перед собою. — З тузінь чи більше.
Він розгорнув великий чотирикутний шмат пергамену.
— Фарба тут вицвіла, але ще видно, де маляр показав розташування дичацьких селищ. Є одна книжка… де ж це вона? Я її щойно читав.
Він зіпхнув убік кілька сувоїв, оголивши велику запилену книгу, переплетену в підгнилу шкіру.
— Ось це, — мовив він з пошаною в голосі, — звіт про подорож від Тіньової Вежі аж до Самітного мису на Скрижанілому Березі. Написав його розвідник на ім’я Рожвин. Числа і року немає, але згадується Дорен Старк, король на Півночі. Тобто це сталося ще до Завоювання. Вони билися з велетнями, Джоне! Рожвин навіть чинив обмін з дітьми лісу, тут усе написано.
Надзвичайно обережно Сем перегорнув сторінку пальцем.
— Ось він і мапи накреслив, дивись…
— Може й ти, Семе, напишеш звіт про нашу розвідку.
Джон хотів підбадьорити хлопця, та мабуть, обрав невдалий спосіб. Останнє, чого Сем зараз бажав — це нагадування про завтрашній початок походу. Він розпачливо посовав сувої навколо себе.
— Тут є ще мапи. Якби ж мати час на пошуки… такий безлад навколо. Але я міг би дати тут ради, напевне міг би, якби мав час… та по правді кажучи, на це пішло б кілька років.
— Мормонт хотів мапи трохи скоріше.
Джон висмикнув сувій з одного кошика, здмухнув шар пилу. Поки він розгортав сувоя, з того викришився кут.
— Диви, цей вже розсипається, — зазначив Джон, насупивши брови над вицвілим письмом.
— То поводься з ним обережніше. — Сем обійшов стола і взяв сувій з Джонових рук так ніжно, наче то була поранена тварина. — Важливі книжки зазвичай переписували наново, коли мали в них потребу. Деякі найстаріші поновлювали, мабуть, з півсотні разів.
— Ну, цю поновлювати не турбуйся. Двадцять три діжки солоної тріски, вісімнадцять дзбанів риб’ячого жиру, барило солі…
— То господарські списки, — зазначив Сем, — чи може, купчі папери.
— Кому яке діло, скільки солоної риби тут з’їли шість століть тому? — здивувався Джон.
— Мені є діло. — Сем обережно повернув сувій до кошика, з якого Джон його висмикнув. — З господарських записів і книг обліку можна багато дізнатися, справді-справді! Скільки братів тоді служило у Нічній Варті, що вони їли…