Стара корона Королів Зими загубилася три століття тому — її передали Аегонові Завойовнику, коли Торген Старк схилив коліна і склав із себе титул. Що з нею зробив Аегон, не відав ніхто. Але й коваль князя Гостера не зрадив сподівань. Роббова корона дуже скидалася на ту, про яку багато оповідали у казках про стародавніх королів Старків: відкритий обруч куваного спижу, різьблений рунами першолюдей, з дев’ятьма чорними залізними шпичаками у подобі мечів. На короні не було ані сліду золота, срібла чи коштовного каміння. Метали зими — залізо і спиж, темні та міцні, єдині здатні встояти супроти крижаного холоду.
Чекаючи у великій трапезній Водоплину на бранця, якого саме мали привести, Кетлін дивилася, як Робб зсуває корону назад, спираючи на рясну брунатно-руду шапку волосся, за мить знову посуває її наперед, а ще за хвилину повертає на чверть оберту — наче шукає, де вона зручніше сидітиме йому на чолі. «Нелегка справа — носити корону» — подумала Кетлін, спостерігаючи за сином, — «а надто юнакові п’ятнадцяти років».
Коли сторожа ввела бранця, Робб завимагав свого меча. Оливар Фрей подав його руків’ям уперед; її син витяг клинка з піхв і поклав оголеним поперек колін. То був погрозливий знак, зрозумілий кожному.
— Ваша милосте, ось той, про кого ви питали, — оголосив пан Робін Ригер, сотник надвірної сторожі дому Таллі.
— На коліна перед королем, Ланістере! — вигукнув Теон Грейджой. Пан Робін примусив бранця стати навколішки.
«Зовсім не схожий на лева» — подумала Кетлін. Лицар на ім’я Клеос Фрей був сином пані Генни, сестри князя Тайвина Ланістера, але не мав на обличчі геть нічого від ланістерівської вроди, уславленої світлим волоссям та зеленими очима. Натомість він успадкував цупкі брунатні кучері, мляве підборіддя та вузьке обличчя свого батька — пана Емона Фрея, другого сина старого князя Вальдера. Очі пан Клеос мав бліді, водяві, якими безперервно кліпав. Щоправда, кліпання могло спричинитися і надмірним світлом, бо цюпи під Водоплином були темні та вогкі… а наразі ще й напхані полоненими.
— Підведіться, пане Клеосе.
Голос її сина не мав у собі тієї криги, як у його батька, але то не був і голос п’ятнадцятирічного хлопчини. Війна передчасно зробила з нього чоловіка. Ранкове світло виблискувало на гострому краї сталевого клинка, покладеного на коліна.
Але непокоївся пан Клеос Фрей не від вигляду меча, а від вигляду звіра. Сірого Вітра, як назвав його син. Вовчиська, більшого за хортів, якими заганяють лосів, худорлявого, кольору темного диму, з очима розтопленого золота. Коли звір посунув уперед і понюхав полоненого лицаря, запах страху відчула кожна людина у трапезній. Пана Клеоса захопили у полон під час битви у Шепітній Пущі, де Сірий Вітер вирвав горлянки півдесяткові людей.
Лицар зіп’явся на ноги та позадкував од звіра так хутенько, що деякі спостерігачі засміялися.
— Дякую, пане мій.
— Ваша милосте! — гримнув князь Умбер-Великоджон, найгаласливіший з північних значкових панів Робба… а ще, за його власними словами, найвірніший та найлютіший. Саме він першим проголосив її сина Королем-на-Півночі, а тому не потерпів би найменшої образи честі свого володаря, щойно піднесеного на новий ступінь влади.
— Ваша милосте, — поспіхом виправився пан Клеос. — Благаю вибачити.
«Цей зовсім не зухвалий» — подумала Кетлін. — «Радше Фрей, ніж Ланістер.» Його брат у перших, Крулеріз, поводився б у цій палаті геть інакше. Пан Хайме Ланістер нізащо б не вичавив між своїх чудових білих зубів ту шану, якої від нього вимагали — годі й сподіватися.
— Я випустив вас із підземелля, щоб передати з вами повідомлення вашій сестрі у перших Серсеї Ланістер, яка сидить у Король-Березі. Ви рушите під прапором мирних перемовин, у супроводі тридцяти моїх вояків.
Пан Клеос відчув помітне полегшення.
— Вважатиму за честь і щастя передати королеві послання вашої милості.
— Вам слід розуміти, — вів далі Робб, — що на волю я вас не відпускаю. Ваш дід, князь Вальдер, ручився мені у повній підтримці дому Фрей. Багато з ваших братів та дядьків були разом з нами у Шепітній Пущі, але ж ви обрали битися під левовим прапором і тим самим перевернулися з Фрея на Ланістера. Я вимагаю, щоб ви заприсяглися лицарським словом і честю, що повернетеся сюди, у мій полон, з відповіддю королеви на моє послання.
Пан Клеос відповів негайно:
— Присягаюся лицарською честю.
— Всі у цій палаті чули ваше слово, — попередив брат Кетлін, пан Едмур Таллі, який говорив від Водоплину та панства Тризуба в місце свого вмираючого батька. — Якщо ви не повернетеся, вся держава дізнається про ваше нехтування лицарською клятвою.