— Не бреши, пане пірате, — мовив Давос, — нема в тебе ніяких дружин, самі лише підбічниці. А за кожен твій день і кожен корабель тобі добре платять.
— Обіцянками-цяцянками, — пожалівся Саладор Саан. — Паночку добрий, я хочу золота замість папірців з нашкрябаними на них словами.
Він укинув до рота ще виноградину.
— Матимеш золото, як захопимо скарбницю в Король-Березі. Немає в Семицарстві людини, чеснішої за Станіса Баратеона. Він дотримається кожного свого слова.
Ще не доказавши, Давос подумав: «До чого докотився світ — перемитник хамського роду мусить ручитися за честь законного короля».
— Він каже і каже мені свої слова. А я кажу: нумо вже щось зробимо. Місто дозріло краще, ніж цей виноград, старий мій друже — лишилося тільки його зірвати.
Служниця повернулася з пивом і отримала від Давоса мідяка.
— Може, ми й візьмемо Король-Берег, як ти кажеш, — відповів він, беручись до кухля, — але скільки ми там втримаємося? Тайвин Ланістер сидить у Гаренголі з великим військом, а князь Ренлі…
— Еге ж, іще й молодший брат, — буркнув Саладор Саан. — Ця оповідка не така для нас весела. Король Ренлі заворушився. Ні-ні, тут він князь Ренлі, прошу пана. Стільки королів, аж я оскому набив усіх величати як слід. Братик Ренлі виступив з Вирію з молодою гарною королевою, своїм квітковим панством, блискучим лицарством і могутньою піхотою. Тупає собі вашою трояндовою дорогою на те саме велике місто, про яке ми тут балакали.
— Ще й молоду з собою взяв?
Саладор здвигнув плечима.
— Взяв, а навіщо — про те мені не сказав. Може, не хоче розлучатися з теплою борозною між її стегон навіть на одну ніч. Або ж такий певний своєї перемоги.
— Треба переказати королю.
— Я вже подбав, паночку мій. Його милість, щоправда, як мене бачить, то хмурніє так, що я аж боюся до нього ходити. Гадаєш, він би мене полюбив, якби я носив волосяницю і ніколи не всміхався? Та дзуськи, не діждеться. Я чесна людина, хай любить мене у шовках та оксамиті. Бо інакше відведу кораблі туди, де мене полюблять більше. Той меч, пане мій, був не Світлоносець.
Раптова зміна у розмові змусила Давоса здригнутися.
— Меч?
— Меч, якого висмикнули з вогню, так-так. Люди люблять розказувати мені новини — така вже в мене посмішка. Чим спалений меч може прислужитися Станісові?
— Палаючий меч, — виправив Давос.
— Спалений, — наполягав Саладор Саан, — і нам із того слід радіти, друже мій. Ти знаєш казку про те, як викували Світлоносець? Я тобі розкажу. Колись на світ насунулася страшна темрява. Аби боротися з нею, видатний звитяжець мусив мати видатний клинок — такий, якого ще не було в світі. Тридцять днів і тридцять ночей Азор Ахай без сну трудився у храмі, виковуючи клинка у священному вогні. Нагрів, прокував, нагорнув, нагрів, прокував, нагорнув… аж поки меч не був готовий. Але щойно він опустив його у воду, щоб загартувати сталь, як меч луснув на друзки.
— У таких випадках великі звитяжці не мають звички знизати плечима і піти їсти смачний виноград, ось як оцей. Натомість він узявся до праці знову і вдруге трудився п’ятдесят днів і п’ятдесят ночей, і меч вийшов у нього ще кращим, ніж перший. Азор Ахай упіймав лева, аби загартувати клинок у крові червоного звіриного серця, але сталь знову розлетілася на друзки. Великий сум і велика журба охопили його, бо він знав, що мусить зробити далі.
— Третій клинок він кував сто днів і сто ночей, і коли той засяяв білим жаром у священному вогні, прикликав звитяжець до себе власну дружину. «Нісса-Нісса» — мовив він до неї, бо таким ім’ям її звали, — «оголи свої груди і знай, що я люблю тебе найбільше за все у цілому світі». Вона зробила, що їй наказали — а з якого дива, не скажу, бо не знаю — і Азор Ахай устромив димний меч у її живе серце. Кажуть, що від її крику муки та втіхи на місяці з’явилася тріщина, але натомість у сталь увійшла її кров, її душа, її сила та її мужність. Ось таку оповідь розказують про те, як було скуто Світлоносця, Червоного Меча Звитяжців.
— Бачиш, до чого я веду? Радіймо, що з того багаття його милість висмикнув просто якийсь спалений меч. Занадто багато світла шкодить очам, друже, а вогонь ще й пече.
Саладор Саан прикінчив останню виноградину і прицмокнув губами.