— Хто ти?
Усмішка повільно розтікається його обличчям, карі очі спалахують.
— Я — Мішамон Ніко Френділла, але ти можеш називати мене Міша. — Він низько вклоняється. — Приємно офіційно познайомитися з тобою, Абріелло.
Міша. Брат Прети. Ось чому він видався мені таким знайомим. Він схожий на сестру.
— Ні. — Я схрещую руки на грудях. — Тобі доведеться відвезти мене в інше місце. Не хочу мати справу із ще одним принцом ще одного фейрівського двору. Ні.
Міша вибалушує очі.
— Принц? Міледі, я король. І з усією повагою, куди ж ти підеш? Тобі потрібен час, щоб зібратися з думками і зрозуміти, що відчуваєш без впливу принца Ронана. Я пропоную тобі цей час.
— Забирайся з моєї голови, — гарчу я. Не хочу знову зв’язуватися з фейрівською знаттю, й останнє, що мені потрібно — це притулок, де навіть власні думки мені не належать.
Міша зітхає.
— Як я вже казав, Ронан не може прийти сюди без мого дозволу — інакше трапиться огидна сутичка.
— Ти можеш проникати у Двір Сонця, відкривати портали й викрадати в’язнів королеви, але я маю повірити, що як Себастіан прийде по мене, це стане приводом для початку війни?
— Повір, королева жадає відплати за все, що я забрав у неї, але нічого не може вдіяти. Інакше все королівство вважатиме її рабовласницею, крадійкою дітей, жадібною до влади сукою, якою вона, власне, і є.
— Але Себастіан…
— Влада Ронана в кращому випадку нетривка в обох Дворах, — уриває мене Міша. — Він не може ризикувати й посилати на цю гору своїх солдатів за дівчиною, бо втратить дорогоцінних прихильників.
— А Фінн?
Міша стинає плечима.
— Фінн не знає, що ти тут.
— А як я можу бути впевнена, що ти не уклав із ним союз в обмін на мене?
— А навіщо йому ти? Що ти можеш запропонувати?
Я здригаюся. Занадто чесно. Звісно. Навіщо їм ризикувати чимось заради мене? Я вже не маю того, що їм потрібно.
— Може, ти продаси мене Золотій королеві? Чи, може, тобі потрібна якась інформація? Сумніваюся, що ти врятував мене, бо маєш звичку допомагати випадковим людям.
Міша знову оглядає мене. У його погляді немає романтичного інтересу, лише допитливість.
— Я не допомагаю випадковим людям, але ти, Абріелло, — не випадкова й не людина.
— Знаєш, що я…
Він зупиняє мене, здійнявши руку.
— Щодо причин моєї допомоги, ти маєш рацію — мотиви в мене не безкорисливі. Я відповідаю за своє королівство й усіх його жителів, і, подобається мені це чи ні, але дії інших Дворів впливають на мій народ. І, подобається тобі це чи ні, але ти опинилася в центрі цієї гри.
— То я пішак?
Знову.
Очі Міші гаряче спалахують, він ступає крок уперед:
— Не треба вдавати переді мною бідолашну маленьку скривджену смертну дівчинку, — каже він. — Оберон віддав тобі свою корону та свою владу. Зробивши це, він пов’язав твою долю з долею свого королівства. У тебе не було вибору.
Але не було його і в мене, коли я народився, щоби правити цими землями. Так само, як і в принца Ронана чи принца Фінніана. Ти не єдина, кому випала нелегка доля, і жалість до себе не змінить того факту, що твої дії впливають на мою родину, мій народ і весь наш світ.
Роззявивши рота, витріщаюся на красивого, гострого на язик короля фейрі. Намагаюся знайти розумну відповідь, але мій мозок надто затьмарений.
— У мене більше немає корони. Я лише людина, яку перетворили на фейрі. Я ніхто.
Міша повільно змірює мене поглядом. Мені здається, він може бачити крізь увесь цей бруд та шкіру й зазирає в саму мою душу.
— Ти замурзана й виснажена. Ти досі не оговталася від зілля, до того ж витратила надзвичайну кількість енергії за останній день. Навіть священний вогняний самоцвіт на шиї не врятує тебе від згоряння, якщо продовжуватимеш так і далі.
Моя рука торкається смарагдової сльозинки, що висить між грудьми.
— Священний що?
— Вогняний самоцвіт, — повторює Міша, дивлячись на камінь у моїй долоні. — Невже ти не знаєш, що носиш талісман? Неймовірно рідкісний, дуже цінний.
Придивляюся ближче й розумію, що це зовсім не коштовний камінь, принаймні він не схожий на жоден із тих, які я коли-небудь бачила.
— Чому його називають вогняним, якщо він зелений?
— Вони бувають різних кольорів, але, думаю, його назвали так, бо, коли піднести камінь до світла, здається, ніби всередині горить полум’я.
— Що ці талісмани роблять? — запитую я. І чому Себастіан подарував його мені?
— Напевно, хотів переконатися, що ти достатньо сильна, щоби пережити перетворення. Не всі люди, які випили зілля, дожили до того, щоб розповісти про це.