— А як щодо Підземного світу? — запитує Себастіан. — Що захистить Абріеллу там?
— Милість богів, — пирхає Джалек.
Я прикушую губу. Мене мала б жахати ця поїздка, але я досі не оговталася від останніх подій.
— Який він узагалі, той Підземний світ?
— Джуліано, чи могла б ти відповісти на це запитання? — просить Фінн. — Твоя мати ходила туди, щоб стати Верховною жрицею. Що вона тобі розповіла?
— Я не можу сказати, чого очікувати, — відповідає Джуліана. — Підземний світ мінливий. Він різний для кожного, хто туди спускається. Але всі, хто наважився вирушити туди й повернувся, кажуть про величезну відстань, яку їм довелося подолати, аби дістатися до Великої королеви. Місцевість буде нерівною, а подорож — виснажливою. Це потрібно для того, щоб оцінити ваші серця й вашу наполегливість. Королева не з’явиться перед тими, хто відступить. Вам варто запастися водою та їжею й бути готовими до найважчої подорожі у вашому житті.
— Стережіться монстрів, що зачаїлись там, — додає Міша. — У тому світі мешкають істоти такі дикі й кровожерливі, що їх вигнали з нашого світу. І їхнє найбільше бажання — гратися вашими душами цілу вічність.
Себастіан зі скрипом відсуває стілець і вибігає з кімнати. Усі мовчки спостерігають за ним.
— Я з ним поговорю, — спокійно кажу.
— За всієї моєї поваги, королево, — зазначає Кейн, — тобі не потрібен його дозвіл.
Я вимушено усміхаюся й киваю, перш ніж вийти з кімнати. Знаходжу Себастіана на терасі перед бібліотекою, він дивиться в ніч.
— Вони пояснили тобі, як це небезпечно? — запитує він, не обертаючись, бо відчуває мою присутність. — Розповіли, скільки фейрі намагалися поговорити з Меб, але так і не повернулися? Бо ці міфічні монстри — не єдина твоя проблема. Якщо Меб вирішить, що на її час посягнув хтось негідний, то подбає про те, щоб він ніколи не повернувся до порталу. А якщо хтось таки повертається, то зовсім втрачає розум. Тобі розповіли це?
— Себастіане… — ступаю вперед, простягаючи руку, щоб торкнутися його спини. Саме тієї миті він обертається, і я дивлюся на його груди. Він зовсім поруч, і в мене перехоплює подих. Не знаю, чи була я коли-небудь так близько до нього, відчуваючи те, що відчуваю зараз. Не пригадую, щоб колись стояла так близько до Себастіана й бажала, щоб він мене відпустив. — У мене немає вибору, — кажу я, підводячи голову до його обличчя. — Я не хочу, щоб від рук твоєї матері загинув ще хтось. І я можу не допустити цього.
— Я не хочу, щоб ти йшла в Підземний світ, — шепоче він, притискаючи своє чоло до мого. — Розумію твій гнів і твою недовіру до мене, я все це заслужив. Я можу зрозуміти, що ти зараз заплуталася в наших стосунках. Я навіть можу пробачити, що ти дозволила йому торкнутися до тебе, але категорично не хочу, щоб ти приносила себе в жертву. Ти не уявляєш, яке це жахливе місце.
— А ти уявляєш? — запитую я.
Дивний вираз на мить з’являється на обличчі Себастіана, його щелепа міцно стискається.
— Якщо ти не повернешся, якщо Меб вирішить, що ти не гідна цього, я не зможу з тим змиритися.
Я відступаю на крок назад. Мені потрібен простір. Навіть із моїми щитами, коли ми так близько, його емоції змішуються з моїми і змушують мене сумніватися в усьому.
— Себастіане, я піду.
Він міцно заплющує очі.
Ковтаю клубок у горлі, розуміючи, що це була найлегша частина цієї розмови.
— Послухай, якщо є спосіб розірвати зв’язок між нами, перш ніж я піду, ми повинні це зробити.
Він різко розплющує очі.
— Ні.
— Басті, — шепочу я. — Ти і я, ми більше не будемо разом. Байдуже, що трапиться під час цієї подорожі. Ми не будемо жити довго й щасливо. Нам просто не судилося.
— Ти навіть не спробувала. Весь цей час ти була з ним.
Так. Я була там, де мала бути.
Це нічого б не змінило, — кажу я.
Він хитає головою:
— Я цього не робитиму. Не лише тому, що це неймовірно боляче, а я не хочу знову заподіяти тобі такий біль. І не тому, що в нас немає необхідних ресурсів. Я не стану цього робити, бо не можу. Я кохаю тебе, і хочу напевне знати, що ми спробували.
— Ти хочеш захистити мене від полону, тортур і болісної смерті? Але і я бажаю тебе захистити. Не хочу, щоб ти страждав через те, що я можу відчути в найближчі декілька днів.
— Правда? — запитує він, схиливши голову набік і пильно вдивляючись у моє обличчя. — Чи ти хочеш стати вільною, щоби бути з ним без мого відома? Хочеш бути вільною, щоб коли він цілуватиме й торкатиметься тебе, ти не відчувала, як це роздирає мене на шматки?
Я не можу чути біль у його голосі, не згадуючи, як ми з Фінном стояли під водоспадом і як на мене через зв’язок навалилися почуття Себастіана. Як він страждав від моєї зради.