— Я розведу багаття, — каже Кейн. — Це має відлякати будь-яких істот, що ховаються на деревах.
Я кидаю на нього погляд.
— Що? — запитує, усміхаючись, Кейн.
Я не хочу думати, що може ховатися в цих деревах, але знаю: якщо зізнаюся в цьому, Кейн увесь час мене дражнитиме. Тому тримаю рот на замку.
— Я допоможу тобі збирати дрова, — кажу, повертаючись до лісу.
Фінн хапає мене за руку:
— Сядь. Ми самі зробимо це.
Як же мені не подобається, що моя слабкість така очевидна.
— Я можу допомогти.
— Ти втомилася, і якщо не відпочинеш, завтра ми йтимемо повільніше.
У цьому є сенс. До того ж мені бракує сил, щоб сперечатися, не кажу вже про те, щоб ефективно прочісувати ліс у пошуках дров.
— Знімайте рюкзаки, — командує Тінан. — Я складу їй компанію й підготую нам ліжка.
Ми робимо, як він сказав, і помітно, що всі не менше за мене радіють можливості скинути зайву ношу. Кейн і Фінн прямують до лісу, Тінан починає ставити табір. Заплетене в коси волосся спадає йому на обличчя.
— Ти коли-небудь спала під зорями? — з усмішкою запитує він мене, розгортаючи тонку ковдру, яка слугуватиме чиїмось ліжком.
— Багато разів, — я усміхаюся спогадам. — Моя мама понад усе на світі любила ясне нічне небо. — Моя усмішка зникає, коли згадую, якою могла бути справжня причина цього. Знаю, що вона любила мого батька, але, озираючись, розумію, що мама так і не змогла забути Оберона. Інакше чому б мама так полюбляла ночі? Хіба що якось збагнула, що я пов’язана з Двором Місяця, або ж вона сама була пов’язана з ним.
Тінан із цікавістю спостерігає за мною, потім знову зосереджується на роботі.
— Моя теж, — тихо каже він. — Звісно, Дикі фейрі часто ночують надворі, хоча аристократи віддають перевагу більш вишуканим помешканням, — він хитає головою. — Але не моя мати. Вона забирала нас із палацу в ліс принаймні двічі на місяць. Хотіла, щоб нам було зручно спати навіть на ліжку із соснових голок і зоряної ковдри над головою.
— Ти виріс у Скелястому замку? — запитую, розуміючи, що небагато знаю про минуле Тінана. Він завжди такий тихий.
Той киває:
— Прета — моя кузина. Наші матері були сестрами.
— А коли тут усе владнається, ти повернешся на землі Диких фейрі чи залишишся з Фінном?
Тінан округлює очі, ніби не очікував почути це запитання, але хитає головою та розпаковує інший спальний мішок.
— Тобі варто запитати Фінна про його плани. Але я знаю, що Міша хотів би, щоб я повернувся. Я сумую за домом.
Фінн з’являється з-за дерев з оберемком товстих гілок у руках; поруч із ним іде Кейн. Я ніколи не думала про плани Фінна. Напевно, бо вважала, що на троні Тіней сидітиме він. А тепер усі вони думають, що його посяду я, і хоч як я хотіла б злякатися такої перспективи, почасти це здається правильним, немов якийсь шматок головоломки несподівано став на місце. Однак я не можу уявити, що робитиму це без друзів поруч. Я б так не хотіла.
— А Прета? Вона повернеться додому з тобою? — запитую я Тінана.
— Не впевнений, що вона вважає землі Диких фейрі своїм домом. В Опівнічному палаці Прета закохалася у Вексія. У прісноводних водоймах Старелії народила Аарк. Вона змінилася в цих землях.
— Як змінилася? — запитую я.
Фінн опускає оберемок гілок і сміється.
— З молодої зухвалої нареченої вона перетворилася на люблячу дружину й матір, — каже він, і Тінан киває. — Коли ти зійдеш на трон, то зможеш обирати собі радників, — додає Фінн. — Раджу обміркувати кандидатуру Прети. Вона була б рада мати привід залишитися у Дворі Місяця.
— А як щодо тебе? — запитую я Фінна. — Які в тебе плани?
Тінан прочищає горло, і вони з Кейном перепрошують та зникають у лісі.
Фінн на мить зустрічається зі мною поглядом, але довго мовчить, зайнятий розведенням багаття.
— Усе залежатиме від моєї королеви, — нарешті відповідає він, не відриваючи очей від полум'я. — Але як споріднена душа я можу найкраще служити й захищати тебе, якщо буду поруч.
А якщо я не стану королевою? Якщо Меб запропонує рішення, в якому мені не доведеться обіймати престол?
Сумніваюся, що це можливо. Ти спадкоємиця Меб. Обіцяне дитя.
— Я думаю, не варто забувати, що досі є ймовірність та можливість, що на трон сяде саме Себастіан.
Фінн вказує двома пальцями на купу хмизу та гілок, і вона спалахує. Він обходить тріскотливе багаття і встає переді мною.
— Я буду з тобою, — каже він, обхоплюючи моє обличчя долонею, — поки ти дозволятимеш. Хай де ти будеш.
* * *
Фінн першим заступає на вахту, й навіть уві сні я повністю усвідомлюю його присутність, коли він будить Кейна та готується спати. Чую м’які кроки Фінна, шурхіт черевиків, коли він скидає їх, шелест одягу, який він знімає.