Я важко ковтаю, вихор емоцій нуртує всередині мене. Це можна вважати ознакою любові Себастіана до мене, чи це ще один клятий доказ того, як добре він продумав кожен крок? Він знав, що я помру, уклавши з ним зв’язок, і приховував від мене правду. Він вкрав моє людське життя, щоб зайняти трон Немилостивих.
— Ти забагато думаєш, — усміхається Міша. — Я скоро все поясню, але тобі треба відпочити. — Він визирає з дверей у коридор і гукає когось.
До кімнати входить сива жінка.
Схиливши голову, вона обходить мене і зникає в приміщенні, схожому на ванну.
— Голлі набере тобі ванну й принесе чистий одяг, — каже Міша. — Якщо роздуми заважатимуть тобі відпочити, біля ліжка є снодійне.
Ніби я щось питиму…
— Воно не отруєне, принцесо. Це трав’яний збір, приготований моїм цілителем для спокійнішого сну, але вживати його чи ні — винятково твоє рішення.
Я глибоко вдихаю. Він має рацію. Мені треба прийняти ванну і трохи поспати. Я виснажена, з розбитим серцем і…
Я скрикую і смикаюся назад: гострий біль пронизує моє тіло.
Притискаю руку до живота, очікую побачити кров, що просочується між пальцями. Біль проймає мої кінцівки так сильно, що я падаю на землю.
— Що…
Підводжу очі й зустрічаюся поглядом із Мішею. В його очах спалахує розгубленість, але за мить на зміну їй приходить розуміння.
— Зв’язок, — видихає Міша, округливши очі. — Ти відчуваєш принца Ронана.
Я задихаюся від пекучого болю в животі й у грудях. Мене розриває на частини.
— Себастіан поранений?
— Це ти мені скажи.
Міша має рацію. Я усвідомлюю це так само чітко, як і власні руки. А це біль Себастіана.
— Він… його поранили.
— Магією? Мечем? — запитує Міша. — Це смертельний удар?
Хитаю головою.
— Я… Я не знаю.
— Зосередься, — каже він. Його голос м’який, як шовк.
Я заплющую очі, щоб зосередитися, і мене накривають відчуття та емоції, не мої. Біль, що прокочується тілом Себастіана, його відчай, його страждання. Це ще не все. Розчарування й занепокоєння. І… ревнощі? Глибокі, отруйні ревнощі, такі сильні, що схожі на гнів.
Міша хихикає.
— Він, мабуть, із Фінном. Ронан досі ревнує принца Тіней, навіть після того, як зв’язався з тобою. Яке ж невпевнене в собі дитя.
Я сердито зиркаю на короля Диких фейрі.
— Припини.
Він стинає плечима.
— Просто намагаюся допомогти.
Мене охоплює ще одна хвиля болю, цього разу менш інтенсивна, але вона лишає по собі дивний щем. Як сильно він поранений? Чи все з ним буде гаразд? Я розтираю ці запитання в порох. Він зрадив мене.
— Як мені… — я задихаюсь. — Як зупинити це?
— Зв’язок? — Міша хитає головою. — Ти можеш навчитися притлумлювати його почуття, але вони знову й знову зринатимуть, якщо ти розслабишся.
Ти мені потрібна ти мені потрібна ти мені потрібна ти мені потрібна.
Я притискаю долоні до скронь. Він тут — не в словах, а у відлунні почуттів.
— Він знає, що ти налаштувалася на нього, — пояснює Міша. — Він це відчуває й намагається спілкуватись.
Я кохаю тебе я кохаю тебе я кохаю тебе я кохаю тебе.
Його відчай вривається мені в груди, змішується з моїм, і я падаю. Вхопившись за дерев’яну ніжку ліжка, намагаюсь відірватися від підлоги.
— Як працює цей зв’язок? — запитую. Яка ж я дурепа, що не поставила більше запитань, перш ніж погодитися. Дурепа, що довірилася фейрі.
Міша вигинає брову й вивчає мене.
— Це єдність, — каже він. — Розуміння іншого.
— Себастіан знає мої думки?
Я кохаю тебе я кохаю тебе я кохаю тебе я кохаю тебе. Ти мені потрібна ти мені потрібна ти мені потрібна ти мені потрібна.
— Не зовсім. — Міша схиляє голову набік і задумливо вивчає стелю. — Це більше схоже на образи. Між вами двома утворився потужний емпатичний зв’язок. Тож якщо сильні почуття одного втілюються в слові чи фразі, в іншого може виникати образ цього слова чи фрази. Але зазвичай вловлюють відчуття одне одного.
— Як позбутися цього?
Міша давиться сміхом.
— Це зв’язок душ, дівчинко. Ти не можеш скасувати його.
— Але ж, напевне, має бути якийсь спосіб.
— Можливо, проте це дорого, боляче й вимагає повної співпраці обох сторін. Обоє повинні захотіти звільнитися. Існує ритуал, але для нього знадобиться багато наших священних вогняних самоцвітів — того, що в тебе на шиї, навіть близько не вистачить. Подейкують, що цей ритуал такий самий болісний, як й із зіллям життя.