— Арія.
— Безсумнівно, — шепочу я. — Вони сказали, я потрібна їй живою.
Фінн такий самий знервований та збуджений, як і його вовчиці.
— Я вб’ю її власноруч.
— Із Тінаном і Кейном усе гаразд?
Він киває.
— Вони потрапили в засідку, але їм вдалося вибратись.
Я нарахувала трьох нападників зі стрілами в головах.
— Я чув, як ти билася з нею. Ти хоча би спробувала скористатися магією, перш ніж вони зробили тобі ін’єкцію?
Я важко ковтаю і втуплююся в землю. Він уже знає відповідь на це запитання.
— Принцесо, — Фінн не приховує своєї люті. — Благаю, скажи, що ти віддала перевагу фізичному нападу замість магічного не тому, що хвилювалася за мене.
— Звісно, я хвилювалася за тебе, — гиркаю. — Невже я маю ризикувати твоїм життям тільки для того, щоб урятувати своє?
— Зі мною все було б гаразд. І в будь-якому разі, вони мене теж дістали. І Тінана, і Кейна. Але проти твоєї сили в них не було б жодного шансу.
Чорт, чорт, чорт. Він має рацію.
— Я сильніший, ніж ти думаєш, Абріелло. Що точніше ти використовуватимеш свою силу, то менше тобі доведеться турбуватися про те, що ти тягнеш її з мене. Та й забагато ти з мене не забереш.
Я киваю:
— Розумію.
— Справді? — Фінн примружується й уважно розглядає мене. — Обіцяй, що наступного разу ти не вагатимешся. Якщо твоє життя в небезпеці, якщо бодай одній волосинці на твоїй гарненькій головці щось загрожує, — використай свою силу і витягни з мене все, що знадобиться. Зрозуміла?
Я дивлюся в його сповнені люттю й відчаю сріблясті очі.
— Це не так просто.
Він зводить брову.
— Хочеш, щоб я тебе пожалів, принцесо?
— Досить уже бути гівнюком, — ображено суплюсь я, а Фінн сміється.
Він обіймає мене і притискає до грудей.
— Боги, як же ти мене налякала.
Я розчиняюся в ньому й починаю тремтіти.
— Мені не варто було приходити сюди одній. Пробач.
Він цілує мене в маківку.
— Я поруч.
Фінн гладить мене по спині й відсторонюється. Він тремтить не менше, ніж я, але простягає руку долонею вгору, і я беру її. Ми повертаємося в табір, тримаючись за руки. Там бачимо декілька трупів із випотрошеними кишками та перерізаними горлянками. Ця різанина нажахала б мене, якби альтернатива не була такою немислимою. Навіть уявити боюся, що зробила б королева, якби я потрапила до неї в руки. Проте найбільше мене лякає те, що ці тіла могли належати нашим друзям.
Єдині живі душі в таборі — розлючений Кейн і тихий задумливий Тінан.
— Вибачте, — промовляє Фінн. — Дара поводилася якось дивно, і мені довелося відійти. Мабуть, вони виманили її з табору, щоб відволікти мене.
— Не розумію, звідки вони взялися, — додає Кейн. — Я не почув їхнього наближення, ніде не видно ознак коней.
— Гобліни? — припускаю я.
Він хитає головою:
— Жоден гоблін не погодиться переміщати когось у ці землі. А щоб доставити сюди всіх їх одночасно, знадобилося б декілька гоблінів.
— Найімовірніше, королева замаскувала їх, — припускає Фінн. — Зараз вона надто могутня — навіть без вогняних самоцвітів.
Кейн озирається на Фінна:
— Вони були готові вбити нас усіх.
«Усіх, крім мене», — думаю, але не кажу це вголос. Мені знову стає соромно від згадки, що моє життя продовжує бути тягарем для друзів.
— Добре, що ми вправніші за них, — усміхається Фінн.
Тінан дивиться на Фінна, стискаючи кулаки.
— Думаю, варто переглянути наші плани на день.
Я простежую за його поглядом і розумію, що Кейн тримається за бік. Між його пальцями сочиться кров.
Кидаюся до нього. Він дивиться на Тінана сердитим поглядом:
— Зі мною все гаразд.
Фінн хмурнішає:
— Чому ти не зцілюєшся?
— Тому що вони вкололи нам це лайно, — відповідає Тінан.
— Треба відвезти тебе додому, — каже Фінн. — Ми не можемо зцілити тебе, а отрута заважає тобі зробити це самому. Залишатися тут небезпечно.
— Ти ж бачив багряний туман, — відповідає Кейн. — Не можна марнувати час. Я не такий важливий, щоб не пожертвувати мною заради нашого Двору.
Фінн заплющує очі й робить глибокий вдих.
— Ти маєш рацію, — кажу я. — У тій частині про час. Але мені дуже подобається твоя буркотлива дупа, тож я воліла б уникнути непотрібних жертв.
Куточки вуст Кейна смикаються в кривій усмішці.
— Мене не так уже й легко вбити.
— Тінан і Кейн мають повернутися, — кажу, зустрічаючись поглядом із Фінном, щоби переконатися, що він поділяє мою думку. Він ледь помітно киває. — Удвох ми з Фінном будемо менш примітними. А ви зможете дістатися до безпечного місця й почекати, поки отрута вийде з організму.