Стискаю руку Фінна. Благаю, щоб він заспокоївся, переконую його не дозволити їй заманити нас у пастку.
— Ти точнісінько така, як моя онука, — каже Меб. Її блискучі червоні губи згинаються в підступній посмішці, коли вона повертається до мене.
— Мені сказали, що я — дитя Меб. Це так? Я нащадок вашої онучки?
— Так. Любої королеви Рії. Вона бачила, як Милостивий Двір винищив усіх її дітей і дітей її дітей. Вона знала, що не зможе передати корону своїм нащадкам, не поставивши наш рід під загрозу повного зникнення. Тому перетворила свою останню дитину, яка вижила, на людину. Вона доправила дівчинку в світ людей, де та була в безпеці, щоб через покоління, у мить, коли Двір потребуватиме цього найбільше, ти могла повернутися і врятувати мій народ та нашу землю від повного знищення.
— Ми думали, що ваш рід винищили, — хитає головою Фінн. — Ми не знали.
— Але ж були пророцтва, — каже Меб. — Невже ти їх не чув? Чутки про королеву, яка прийде не із цього світу, врівноважить сонце і тінь та покладе край війні.
Я роблю глибокий вдих.
— Про королеву?
То он про яке пророцтво говорив Себастіан, коли виправдовував свої плани зайняти трон. Проте він вірив, що там йшлося про короля.
Меб зблискує своєю красивою моторошною посмішкою.
— Лише жінки мого роду володіють справжньою силою. Звісно, йшлося про королеву. Твоя мати мала все розповісти, коли тобі виповниться шістнадцять. Потім, у день твого вісімнадцятиріччя, магія, притлумлена у твоїй крові, звільнилася б і перетворила б тебе. — Меб видає глухий звук, який можна було б сприйняти за сміх. — Якби ти не зв’язала себе із сином Арії, Зілля життя тобі не знадобилося б. Твоя кров зробила б усе необхідне, а ти не зазнала б такої болісної смерті.
Я хитаю головою.
— Не розумію. Мама була людиною. Якщо в ній теж текла ваша кров, чому вона не стала фейрі у вісімнадцять років?
— Тому що час іще не настав, — відповідає Меб. — Ні для неї, ні для будь-кого до неї. Вони не були обіцяними. Не були тобою. Сила, що могла зробити з твоєї матері фейрі, була притлумлена, як і в тобі та твоїй сестрі.
Її слова повільно проникають у глибини моєї свідомості, ніби завжди були там.
— Мама про це знала.
— І Оберон теж. Тієї ночі, коли врятував тебе, — веде далі Меб. — Його вабила твоя матір, зокрема, її кров, хоча тоді він цього й не відав. Коли він зміг повернутися додому після довгої ночі у світі людей, хотів, щоб вона пішла з ним. Вона відмовила йому, бо знала, яка роль їй відведена. Усвідомлювала, що стане матір'ю наступної Великої королеви Тіней. Що ти будеш потрібна королівству Оберона більше, ніж він буде потрібен їй. І тільки коли ти помирала, він нарешті дізнався всю правду.
Фінн опускає очі й хитає головою:
— Він усе-таки захищав Двір.
Я чую в його голосі полегшення. Йому потрібно було дізнатися це про свого батька.
— У нього було би більше часу, якби не втрутилася королева Арія.
— Арія… Вона знала, що в мені тече ваша кров? — запитую я.
— В ім’я богів, ні. Сила, що ховала тебе, була занадто потужною, щоб її міг виявити нащадок Діґлана. Провидиця Арії передбачила, що старша дочка коханої короля Оберона вб’є її, встромивши в серце її ж клинок. Тому Арія послала своїх мерзенних спрайтів крізь портал, щоб вони спричинили ту пожежу. Вони влаштували пастку, щоби будинок завалився тієї миті, коли ти кинешся до дверей. Але ти вирішила спочатку врятувати сестру. Оскільки ти поставила її життя вище за своє, не опинилася там, де планувалися найжахливіші руйнування. Й оскільки ти врятувала сестру, Оберон зміг врятувати тебе, передавши свою корону, хоч і на декілька років раніше, ніж було заплановано.
Моє серце шалено калатає. Я подумки повертаюся назад та складаю головоломку, яку, як мені здавалося, вже розв’язала.
— Я думала, ти все зрозуміла, коли змогла сісти на трон Тіней, — каже Меб. Її карі очі, такі схожі на мої, ніби готові пропалити в мені дірку. Я відчуваю, що вона бачить мене наскрізь, навіть моє минуле. — Трон був твоїм. Ти могла його зайняти. Хоча смертній правити, ймовірно, було б… непросто.
Я хитаю головою:
— Я не знала. Чому ви мені не сказали?
— Ті з нас, хто лишається в Сутінках, не можуть безпосередньо говорити із живими. Тільки якщо вони самі прийдуть сюди. Ти тут тільки тому, що жриці об’єднали свої сили, щоби послати тобі повідомлення, попри спроби зрадниці Верховної жриці утримати тебе.
— Немилостивий Двір помирає, — кажу я. — Ви стверджуєте, що мені уготована якась роль. Однак я не можу сидіти на троні без корони, а Себастіан не може посісти престол без сили. Розкажіть нам, як посадити когось на трон.