Я зайнята його штанами. Хочу відчувати руки Фінна на своїй шкірі, шукаю розраду в його теплі.
— Брі, — він раптом хапає мене за зап’ястя й піднімає мої руки над головою. Коли Фінн дивиться мені в очі, від ніжності, яку я бачила минулої ночі, слід прохолов. Його очі — озера дикого бажання. Його хіть межує з агонією.
— Ти потрібен мені, — кажу, рухаючи стегнами під ним.
Не зводячи з мене очей, він входить у мене. Від задоволення й полегшення в мене перехоплює подих. Ми шукаємо і знаходимо ритм, який однаково дає й бере.
Фіннові руки ковзають угору, до моїх зап’ясть і вище, аж поки наші пальці сплітаються. Задоволення наростає, розливається тілом і переповнює кожну клітинку, не лишаючи місця для чогось іншого. Він міцно цілує мене, і ми разом вибухаємо в найвищій точці насолоди. Вона така сильна, що я кусаю його губу й відчуваю смак крові.
Важко дихаючи, Фінн підводить голову. Його погляд затуманений, губи набрякли, в місці, де я вкусила його, проступає кров. Він відпускає мої руки й проводить великим пальцем по моєму підборіддю, вивчаючи обличчя.
Проте його очі надто швидко холонуть. Я бачу, як він закривається від зв’язку, що був між нами, відчуваю, як відсторонюється, навіть коли ніжно притискається своїм чолом до мого.
— Пробач. Я не мав цього допустити.
Він зараз серйозно? Просити вибачення за те, чого ми обоє хотіли? Якби в мене не паморочилося в голові після божевільної пристрасті, я б розсміялася.
Він скочується з мене і простягає мій одяг — сорочку, штани й чоботи. Я навіть не пам’ятаю, як знімала все це. Одягаюся, поки він підбирає свої речі.
Мені здається, ніби між нами виросла крижана стіна.
— Чому зцілилася моя нога? — запитую я. Просто хочу, щоб він знову поглянув на мене.
— Кажуть, коли ті, хто спустився до Підземного світу, гинуть там, до смерті їх доводить власний розум. Я не розумів, що твоя рана була несправжньою. — Він зосереджується на ґудзиках своєї сорочки й навіть не дивиться на мене. Схоже, частина болю, якого ми зазнали в Підземному світі, все-таки була цілком реальною. — Нам треба йти.
Моє тіло, яке лише декілька секунд тому палало від його дотиків, скрижаніло. Я почуваюся розгубленою й відкинутою. Змушую себе підвестися.
— Фінне, зажди, — він зупиняється, але не обертається. — Що відбувається?
Досі стоячи до мене спиною, він хитає головою.
— Нам треба повертатися до палацу.
Я прикушую губу.
— Пробач, що позбавила можливості посісти трон. Пробач, що зруйнувала все. Що єдиний спосіб врятувати твій народ — це віддати королівство мені й твоєму ненависному братові. Пробач, що…
Він повертається до мене. Його очі палають, обличчя напружене.
— Думаєш, це мене засмучує? — Фінн підводить обличчя до неба й хитає головою. — Нам треба йти, — повторює він.
Я зітхаю. Почуваюся скривдженою і знехтуваною, водночас картаю себе, бо не маю права на жодне із цих відчуттів. Ховаю свій біль глибоко всередину й озираюся.
— Де це ми?
Фінн схиляє голову набік.
— Ти мені скажи, принцесо.
— Я не знаю. Як би я… — але раптом відчуваю. У тому, як гуде моя сила, як енергія іскриться в моїй крові. — Ми досі на землях Немилостивих, але моя магія не повернулася. Ми досі на кряжі Німоти.
Фінн киває.
— Але де саме?
Він видає глухий смішок.
— Гадки не маю. Я не часто буваю в Підземному світі.
Він рушає. Подалі від узбережжя, тримаючись праворуч від післяполудневого сонця. На південь. Єдине, що нам лишається, — іти на південь.
* * *
Ми йдемо годинами, поки моя магія повертається, і тільки тоді робимо привал.
«Ось ти де, — промовляє Міша в моїй голові, доки я п’ю з прохолодного гірського струмка. — Ми думали, що втратили тебе, принцесо».
«Ми вибралися, але я не знаю, де ми. Попросиш Себастіана знайти нас і послати гобліна, якщо він зможе до нас дістатися? Нам потрібно швидко повернутися додому».
«Буде зроблено».
— Будуєш плани з Мішею? — вигинає брову Фінн.
Я киваю.
— Себастіан із гобліном забере нас.
— Прекрасно. Якраз той, кого я найбільше хочу бачити, — бурмоче Фінн, обходячи мене.
— Щось ти не в гуморі.
Він хмикає.
— Прийми мої вибачення.
— Про що ти думаєш?
Він стинає плечима.
— Обов’язок, честь, самопожертва. Нічого нового.
Мені здається, він жартує, але з його серйозного тону розумію, що це не так.