— Такий благородний принц, — шепочу я. Хоча говорю цілком серйозно. Різниця між Себастіаном і Фінном полягає в тому, що Себастіан хотів здобути корону, а Фінн — допомогти своєму народу. У мене немає жодних сумнівів, хто був би найкращим королем, але я не можу вибирати.
Він пирхає.
— Недостатньо. У тому й проблема.
— Що це означає?
Він опускається навпочіпки біля струмка.
— Це означає, що я егоїстичний козел, Абріелло. Але, здається, це ми вже обговорювали.
— Ти сердишся на мене, — суплюсь я. — Ти ж розумієш, що це не мій вибір. Я не шукала виправдання, щоб залишатися зв’язаною із Себастіаном, тож несправедливо, що ти…
Фінн підводиться й обертається до мене:
— Ти досі не розумієш? Єдина причина, чому я злюся на тебе, — тому що ти ризикувала своїм життям, щоб урятувати моє. Ти повинна була пройти через той портал і кинути мене там. І мала використати свої сили, коли потрапила в засідку в лісі. Ти могла потрапити в лапи королеви або застрягти в Підземному світі, бо захищала мене.
— Як ти можеш казати таке, коли зробив те саме для мене? Коли я пошкодила ногу, ти відмовився мене кинути.
— Тобі є що запропонувати цьому світу. У тебе є мета, і ти потрібна нашому Двору. А я просто…
— Просто ти — той, кого я люблю. Ти потрібен мені, Фінне. І Двору теж. Навіть якщо ти ніколи не посядеш трону, — мої руки безвольно опускаються, — я не дозволю тобі здатися тільки тому, що нам не подобається рішення, яке підказала Меб.
— Не лише воно мені не подобається, Абріелло. Мені не сподобалося, як Себастіан поцілував тебе тоді в їдальні. Мені не подобається, що за кожної зручної нагоди він намагається до тебе торкнутися. А тепер уяви, як це — спостерігати, як ти проводиш своє життя з ним. Це знищить мене, і трон тут ні до чого.
— Я не буду з ним насправді. Ми зв’язані й правитимемо разом, але це не змінить моїх почуттів до тебе.
— І яка ж моя роль у цій картині? Я буду твоїм коханцем? Консортом? Чи навчиться Себастіан блокувати твої почуття, коли ти будеш у моєму ліжку? А що буде, коли настане час завести спадкоємця? Обереш мене племінним жеребцем чи довіриш цю честь Себастіану?
Усередині мене все здригається, ніби Фінн щойно вдарив мене в живіт.
— Чому ти такий жорстокий до мене?
Фінн лається.
— Я знаю. І знаю, що ти ні в чому цьому не винна. — Він закидає голову й дивиться на верхівки дерев. Його прекрасним обличчям пробігають мерехтливі тіні. — Ніколи не розумів, чому після смерті Вексія Прета не повернулася до Скелястого замку, чому вирішила лишитися нещасною й самотньою, замість стати коханкою жінки, яку любила, — Фінн зітхає. — Тепер розумію.
Його слова розбивають мені серце:
— Скажи мені, як змінити все.
Фінн заплющує очі.
— Абріелло, я — твій споріднений партнер, а ти — моя королева. Я зроблю все, щоб тебе захистити. Щоб тобі служити. Але я не зможу бути твоїм коханцем, доки ти будуватимеш своє життя з ним. Я не зможу задовольнятися лише частиною тебе, знаючи, що до самої смерті ви будете зв’язані.
Я торкаюся його долоні. Ненавиджу це. Коли Ларк сказала, що я можу стати королевою, я відповіла їй, що не хочу мати стільки багатства, поки в інших немає нічого.
«Це чудово. Тому що ти втратиш усе».
Коли я прокинулася після трансформації й дізналася, що Себастіан мене зрадив, я думала, що вже втратила все. Як же я помилялася.
— Пробач мені, — шепочу. — Я не знаю, що ще сказати.
Він підводить голову, і сльози, які стоять у його сріблястих очах, ранять мене ще сильніше.
— Більше казати нічого.
Коли з’являється Себастіан із гобліном, ми з Фінном дивимося одне на одного. Себастіан пирхає і примружується, його щелепа міцно стискається. Він знає, що ми були разом.
Однак зараз немає часу про це думати. Уперше, відколи я зустріла Фінна, з радістю відходжу від принца Тіней і простягаю руку Себастіану.
За мить ми знову опиняємося в палаці Немилостивих. Прета й Кейн кидаються до нас і сиплють запитаннями.
— З вами все гаразд?
— Що вона сказала?
— Чи існує рішення?
— Що сталося з порталом?
— Ти оклигав, — кажу я і навіть спромагаюсь усміхнутися Кейнові.
— Так. Як новенький, — він оглядає мене, а тоді свого принца.
Я відчайдушно чіпляюся за цю маленьку гарну новину. Після почутого сьогодні мені це потрібно. Проте потім бачу обличчя Прети, й від радості слід загув.
— Ларк? — ледь чутно запитую я.